Лекція 12. Публічне адміністрування у сфері житлово-комунального господарства та комунікацій


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Тема № 12. Публічне  адміністрування  у сфері житлово-комунального господарства та комунікацій

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

(4 год)

1.Організаційно-правові засади управління будівництвом і житлово-комунальним господарством.

2. Суб’єкти публічного адміністрування  у сфері житлово-комунального господарства та комунікацій.

Система органів управління будівництвом і житлово-комунальним господарством.

Місцеве самоврядування, будівництво та житлово-комунальне господарство.

3. Державний контроль у будівництві і житлово-комунальному господарстві.

4.  Адміністративна відповідальність за правопорушення в будівництві і житлово-комунальному господарстві.

5. Організаційно-правові засади управління комунікаціями.

6. Публічне адміністрування в транспортній сфері.

Органи управління транспортом. Характеристика органів управління транспортом загальної компетенції (Кабінету Міністрів України, Президента України, Верховної Ради України). Діяльність спеціально створених центральних органів виконавчої влади у сфері управління транспортом. Компетенція та повноваження місцевих органів влади та управління у системі управління транспортом.

7. Публічне адміністрування в сфері зв’язку.

Органи управління зв’язком. Повноваження органів загальної компетенції у сфері зв’язку (Кабінету Міністрів України, Президента України, Верховної Ради України). Діяльність спеціально створених центральних органів виконавчої влади у сфері управління зв’язком.

8.Система спеціального та кореспондентського зв’язку.



1.Організаційно-правові засади управління будівництвом і житлово-комунальним господарством.



Державне управління будівництвом і житлово-комунальним господарством здійснюється з урахуванням загальнодержавних інтересів, інтересів регіонів та місцевого самоврядування, що пов'язано з розмежуванням державної власності (на загальнодержавну і місцеву) та закріпленням за органами місцевого самоврядування об'єктів будівельного комплексу і житлово-комунального господарства. В діяльності зі здійснення управління сферами, що аналізуються, в нинішніх умовах господарювання відповідні органи реалізують свої функції переважно шляхом координаційних, дозвільних, контрольно-наглядових повноважень.

Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством охоплює дві важливі складові частини економіки України: будівництво і житлову сферу.

Будівництво є галуззю матеріального виробництва, яка забезпечує створення і реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного та житлового призначення.

Управління будівництвом охоплює проведення єдиної технічної політики в галузі, планування і розроблення організаційно-правових засад проектування і будівництва, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення, нормування, роботу з кадрами, організацію техніки безпеки та охорону праці, проведення заходів щодо підвищення якості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержанням будівельних правил, норм і стандартів та ін.

Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво та ремонт.

Житловий фонд - це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається із державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово- будівельних кооперативів та приватного житлового фонду.

Комунальне господарство поділяється на такі групи об'єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства з очищення міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні і газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.).

Реформува́ння житло́во-комуна́льного господа́рства — формування нових організаційно-правових форм, зміна економічних відносин, перетворення законодавчої та нормативної бази, технічне переоснащення та модернізація у житлово-комунальному господарстві України з метою підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Реформування ЖКГ є однією з найактуальніших проблем, оскільки стосується інтересів як населення, так і всього народного господарства України.

Особливість сьогоднішнього етапу реформування полягає в тому, що одночасно відбуваються кілька процесів:

  • інституційних, пов'язаних з демонополізацією управління житлом та комунальної інфраструктурою, зміною організаційно-правових форм організації ЖКГ, перерозподілом ринків послуг;
  • організаційних, які пов'язані з перерозподілом повноважень щодо ЖКГ між рівнями влади, відходом органів місцевого самоврядування від керівництва господарською діяльністю підприємств, переходом на нові форми договірних відносин (оренда, концесії).

Ключовим моментом у реформуванні галузі повинна бути трансформація тарифної політики. Методологія ціноутворення повинна базуватися на впровадженні на підприємствах водопостачання, водовідведення та теплопостачання ефективного механізму ресурсозбереження.

Кінцеві результати реформ в житлово-комунальному господарстві повинні відбитись у наданні послуг установлених стандартів якості проживання, включенні у повному обсязі ринкового механізму в процес функціонування галузей, переході до нового фінансування галузей за рахунок платежів населення з наданням малоімущим верствам житлових субсидій.

Реформування житлово-комунального господарства є одним з основних завдань Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України



Передумови реформування ЖКГ

Житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззю економіки з багатьма проблемами, які останнім часом особливо загострилися.

Враховуючи важливість нормального функціонування ЖКГ, його вплив на соціальну сферу України, галузь потребує кардинального реформування, що має передбачати насамперед формування її нової структурної побудови, яка б поєднувала найкращі надбання зарубіжних моделей управління житлово-комунальною сферою. Реформа ЖКГ має бути законодавчо, організаційно та економічно забезпечена на чотирьох рівнях: на рівні державних органів виконавчої влади; місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування; житлово-комунальних підприємств різних форм власності; споживачів послуг.

Основні проблеми житлово-комунального господарства:

  • недосконалість порядку формування тарифів, непрозорість формування цін/тарифів за послуги та поточної діяльності підприємств ЖКГ;
  • невідповідність розмірів платежів за користування житлом фактичним витратам на його утримання;
  • неконтрольованість, низька якість роботи підприємств житлово-комунальної галузі та послуг, що ними надаються;
  • недосконалість діючої системи фінансування робіт, пов'язаних з обслуговуванням і модернізацією житлового фонду;
  • утриманське відношення користувачів до житла, що призводить до його швидкого фізичного та морального зносу;
  • високий ступінь регіональної диференціації стану забезпеченості та якості надання житлово-комунальних послуг;
  • зношеність основних фондів галузі, застарілість технологій і як наслідок значні витрати (води, теплової енергії тощо) та низьку енергоефективність (близько 70 % житлового фонду збудовано до 1970 р., зношеність основних фондів перевищує 60 %, енергоємність послуг у 2,5-3 рази перевищує показники європейських держав; якщо на початку 90-х років у середньому по Україні на 100 км комунальних мереж припадало 30-40 аварій, то останніми роками цей показник сягнув 180 аварій на 100 км водопроводу та 10-20 на 100 км мереж теплопостачання;
  • невідповідність наявних інфраструктурних потужностей зростаючим вимогам та потребам;
  • високий рівень монополізації сфери надання житлово-комунальних послуг та слабкий розвиток конкуренції у цьому секторі;
  • недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності галузі, насамперед у сфері диверсифікації постачальників послуг;
  • неефективна система управління, злиття замовника і підрядника і водночас розрив між споживачем і замовником послуг;
  • незавершеність приватизації житлового фонду у частині асоціювання власників житла у багатоквартирних будинках в об'єднання співвласників (ОСББ).



Напрямки реформування

  1. розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг;
  2. формування державної житлової політики;
  3. удосконалення системи фінансування житлово-комунального господарства, оплати житла і комунальних послуг та системи соціального захисту населення, здійснення ефективної тарифної політики;
  4. демонополізація житлово-комунального господарства, розвиток конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;
  5. створення розвинутого конкурентного середовища на ринку обслуговування житла, у тому числі впровадження комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду із залученням інвесторів-забудовників на конкурсних засадах;
  6. підвищення ефективності використання енергоносіїв та інших ресурсів, радикального зниження енергоємності виробництва, підвищення енергоефективності будинків, створення стимулів та умов для переходу економіки на раціональне використання та економне витрачання енергоресурсів;
  7. вдосконалення організаційних структур управління в сфері ЖКГ;
  8. технічне переоснащення житлово-комунального господарства, наближення до вимог Європейського Союзу показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг.



Індикатори реформування житлово-комунального господарства

  • Рівень зносу комунальної інфраструктури
  • Кількість багатоквартирних будинків, які потребують капітального ремонту (у відсотках до загальної кількості)
  • Забезпеченність житлового фонду будинковими приладами обліку газу, води і тепла.
  • Частка приватних інвестицій у загальному обсязі інвестицій в модернізацію комунальної інфраструктури
  • Частка приватних компаній, які управляють об'єктами комунальної інфраструктури на основі концесійних угод та інших договорів, від загальної кількості всіх організацій комунального комплексу
  • Кількість ОСББ на тисячу жителів
  • Обсяг простроченої кредиторської заборгованості підприємств житлово-комунального господарства
  • Частка сімей, що отримують субсидії на оплату комунальних послуг



Загальнодержавна програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства

З 1 січня 2010 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004–2010 роки», прийнятий 11 червня 2009 року Верховною Радою України, яким затверджено Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009–2014 роки.

Ціль Програми полягає у визначенні принципів реалізації державної політики реформування житлово-комунального господарства, здійснення заходів з підвищення ефективності й надійності його функціонування, забезпечення стійкого розвитку для задоволення потреб населення й господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Відповідно до Програми реформування галузі здійснюється шляхом формування відповідно до вимог світових стандартів ринку житла, впровадження недискримінаційних економічних відносин, між суб'єктами ринку й державою з поступовим обмеженням функцій держави як суб'єкта ведення господарства й посиленням його впливу на формування ринкової інфраструктури, що передбачає:

  • проведення взаємоузгодженої тарифної, інвестиційної політики й політики в сфері розвитку внутрішнього ринку;
  • реалізацію ефективної антимонопольної політики й здійснення інституціональних перетворень на ринку житла й житлово-комунальних послуг, спрямованих на розвиток ринкових відносин і конкуренції;
  • стимулювання інноваційної, інвестиційної й енергозберігаючої активності суб'єктів ведення господарства;
  • підвищення енергоефективності галузі шляхом зменшення обсягів втрат паливно-енергетичних ресурсів, зниження енергоємності виробництва окремих видів продукції (послуг);
  • розробку прозорого механізму формування цін і тарифів на продукцію й послуги підприємств, які здійснюють діяльність у житлово-комунальній сфері.

Основними завданнями Програми є:

  1. Розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг.
  2. Формування державної житлової політики, створення розвинутої конкурентного середовища на ринку обслуговування житла.
  3. Забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства.
  4. Технічне переоснащення житлово-комунального господарства, скорочення питомих показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво послуг, у тому числі створення діючого й прозорого механізму стимулювання використання альтернативних джерел енергії й видів палива;
  5. Залучення інвестицій і співробітництво з міжнародними фінансовими установами й донорськими організаціями;
  6. Залучення громадськості до процесів формування житлової політики й реформування житлово-комунального господарства.

Програма передбачає ряд завдань і заходів, реалізація яких дозволить підвищити ефективність використання енергоносіїв й інших ресурсів, істотно знизити енергоємність виробництва, підвищити енергоефективність будинків, створити стимули й умови для переходу економіки на раціональне використання й ощадливе використання енергоресурсів.

Державна політика реформування житлово-комунального господарства

Державна політика реформування житлово-комунального господарства базується на таких основних принципах:

  1. спільна відповідальність держави та органів місцевого самоврядування за якісне виконання Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства, забезпечення населення житлово-комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів та ефективність сфери житлово-комунального господарства в цілому;
  2. доступність для всіх верств населення житлово-комунальних послуг, що відповідають вимогам державних стандартів;
  3. пріоритетне спрямування державної підтримки на забезпечення соціальним житлом визначених законом категорій громадян з одночасним створенням доступної для інших верств населення системи довгострокового кредитування житла;
  4. формування та дотримання державних соціальних стандартів (норм і нормативів) у сфері житлового фонду та житлово-комунального обслуговування;
  5. створення умов для прозорого та незалежного державного регулювання у сфері житлово-комунальних послуг, захисту прав споживачів і налагодження зворотного зв'язку із суспільством;
  6. забезпечення ефективного використання людських, грошових та матеріальних ресурсів у сфері житлово-комунального господарства;
  7. відповідальність держави (щодо управління, регулювання, стимулювання і технічної підтримки) та органів місцевого самоврядування (щодо планування розвитку житлового фонду та комунальної інфраструктури, ефективного використання майна територіальних громад) за ефективність функціонування житлово-комунального господарства;
  8. перехід до економічно обґрунтованих цін і тарифів за користування житлом та комунальні послуги, запровадження надання адресних субсидій окремим категоріям громадян для компенсації витрат, пов'язаних з оплатою житла та комунальних послуг;
  9. створення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання і споживачів на ринку житла та житлово-комунальних послуг;
  10. забезпечення збалансованого розвитку енерго-, тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення під час виконання програм житлового та промислового будівництва;
  11. забезпечення населення високоякісною питною водою;
  12. технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень, зокрема в енерго- та ресурсозбереженні, впровадження екологічно чистих технологій;
  13. стимулювання будівництва шляхом зняття адміністративних бар'єрів та розвитку конкуренції на ринку будівельних матеріалів;
  14. розвиток публічно-приватного партнерства у сфері будівництва та реконструкції житлового фонду і комунальної інфраструктури;
  15. гласність, громадський контроль, прозорість та участь громадян у прийнятті рішень з питань реформування та розвитку житлово-комунального господарства, інформування населення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень щодо основних принципів та завдань державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
  16. створення рівних умов для всіх суб'єктів підприємницької діяльності у сфері житлово-комунального господарства, забезпечення рівних умов для всіх інвесторів.

Місцеві та галузеві програми модернізації та розвитку житлово-комунального господарства

Ефективна діяльність житлово-комунального господарства потребує розроблення та виконання ефективних галузевих та місцевих програм модернізації та розвитку житлово-комунального господарства. Особливої уваги потребують інвестиційні програми та програми розвитку міжнародного співробітництва, в тому числі з міжнародними фінансовими інституціями.

Фінансові джерела для проведення реформ

  1. Тарифи, які поступово мають бути приведені до економічно обґрунтованого рівня;
  2. Фінансові ресурси, отримані від застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ вартості житлово-комунальних послуг;
  3. Кредитні ресурси міжнародних фінансових установ;
  4. Кошти приватних інвесторів, які мають бажання брати участь у проектах публічно-приватного партнерства в ЖКГ;
  5. Кошти, які Україна може отримати в рамках Кіотського протоколу, враховуючи надзвичайно високий потенціал житлово-комунального господарства щодо зменшення викидів вуглецю — як на підприємствах галузі, так і у житлових та адміністративних будівлях;
  6. Грантові кошти міжнародних організацій та фондів;
  7. Кошти державного та місцевих бюджетів.

Закордонний досвід реформування житлово-комунального господарства

Процес реформування житлово-комунального господарства свого часу пережили всі розвинуті країни світу. Шукаючи виходу зі складної ситуації, уряди цих держав проводили політику, що мала забезпечити державну підтримку підприємств житлово-комунальної сфери і, водночас, сприяла якомога широкому залученню приватного сектора до надання послуг, в результаті чого виникло і розвинулося конкурентне середовище. В результаті підвищилася ефективність надання житлово-комунальних послуг і знизилася їх вартість.

На рубежі 80-90-х рр.. уряди багатьох країн у рамках соціально-економічних програм і програм реформування державного сектора економіки проводили приватизацію об'єктів ЖКГ, керуючись тим, що державні підприємства — це найчастіше національні зобов'язання, ніж національне майно. Вважалося, що для нації набагато краще передати ці підприємства приватному сектору, який приносить дохід на основі конкуренції. Паралельно з процесом приватизації відбувався пошук нових форм надання комунальних послуг за участю представників приватного бізнесу.

При цьому зберігається надання послуг муніципальними службами, в першу чергу, у сфері комунального обслуговування. Муніципалітет виступає при цьому як організатор виробництва послуг. Іншими словами надання послуг здійснюється не самим муніципалітетом, а підприємствами заснованими на муніципальній власності та підзвітними муніципалітету (аналог українських комунальних підприємств). Надання таких послуг здійснюється муніципальними департаментами по «санітаціі» (збір, вивезення, утилізація харчових відходів і побутового сміття тощо); департаментами парків (озеленення, благоустрій міської території та ін); департаментами по автомагістралях і т. д.

Великий досвід проведення конкурсів з благоустрою територій накопичений місцевою владою великих міст Великої Британії. Акт про місцеве управління (1988 р.) приписує їм проведення конкурсів приватних фірм при підрядах на будівництво будівель, доріг, санітарне очищення, прибирання території, забезпечення школярів харчуванням і ін При організації обслуговування населення у названих сферах місцеві влади можуть вдаватися до послуг власних служб лише у разі їх перемоги на конкурсі з приватними підрядниками.

У країнах з розвиненою ринковою економікою приватний бізнес у 90-х рр. виконував не більше 1/5 послуг в системі ЖКГ. Це пов'язано з наявністю в житлово-комунальній сфері монопольних життєзабезпечуючих систем (газо-, водо-, теплозабезпечення, водовідведення, каналізування та ін), що знаходяться в муніципальній власності, з високими вимогами до якості послуг, жорстким державним регулюванням і контролем за дотриманням стандартів цього якості приватними виробниками.

Потрібно зауважити, що державне регулювання комунальної інфраструктури не лише не скасоване у країнах з розвиненою ринковою економікою, а й зазнало глибокої еволюції під впливом специфічних потреб у тій чи іншій галузі ЖКГ.

Нововведення в житлово-комунальній сфері розвинених країн, які ґрунтуються на раціональному поєднанні централізації і децентралізації, дали позитивні результати. Вони не гальмують, а активізують ринок послуг і покращують умови життя споживачів.





2. Суб’єкти публічного адміністрування  у сфері житлово-комунального господарства та комунікацій.



Орган центральної влади – Міністерство розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіон).

Офіційний сайт Міністерства: https://www.minregion.gov.ua/about/misiya-ta-tsinnosti/



Міністерство розвитку громад та територій України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну регіональну політику, державну політику у сфері розвитку місцевого самоврядування, територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою, державну житлову політику і політику у сфері благоустрою населених пунктів, державну політику у сфері житлово-комунального господарства, державну політику у сфері поводження з побутовими відходами, державну політику у сфері будівництва, містобудування, просторового планування територій та архітектури, державну політику у сфері технічного регулювання у будівництві, а також забезпечує формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, у сфері контролю житлово-комунального господарства та у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель.

Мінрегіон у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

 Основними завданнями Мінрегіону є:

1) забезпечення формування та реалізація державної регіональної політики, державної політики у сфері розвитку місцевого самоврядування, територіальної організації влади та адміністративно-територіального устрою, державної житлової політики і політики у сфері благоустрою населених пунктів, державної політики у сфері житлово-комунального господарства, державної політики у сфері поводження з побутовими відходами, державної політики у сфері будівництва, містобудування, просторового планування територій та архітектури, державної політики у сфері технічного регулювання у будівництві, зокрема щодо:

-          стимулювання участі регіонів у програмах та проектах розвитку міжрегіонального і транскордонного співробітництва;

-          формування оптимальної системи інституційного забезпечення регіонального розвитку;

-          формування спроможних територіальних громад;

-          сприяння створенню виконавцями комунальних послуг та управителями систем управління якістю відповідних послуг на базі національних або міжнародних стандартів;

-          здійснення моніторингу стану розрахунків за житлово-комунальні послуги;

-          благоустрою населених пунктів;

-          формування єдиної технічної, соціально-економічної політики у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення;

-          погодження схем теплопостачання населених пунктів з кількістю жителів більш як 20 тис. осіб та регіональних програм модернізації систем теплопостачання;

-          поводження з побутовими відходами, забезпечення розроблення та виконання державних програм у сфері поводження з побутовими відходами, планів та заходів у сфері поводження з побутовими відходами;

-          координації діяльності місцевих органів виконавчої влади у сфері поводження з побутовими відходами;

-          здійснення нормування у будівництві з метою формування безпечного середовища для життя і здоров’я людини;

-          здійснення нормування промисловості будівельних матеріалів;

-          визначення порядку розроблення схем планування окремих частин території України;

-          проведення містобудівного моніторингу;

-          визначення критеріїв, яким повинні відповідати експертні організації, що здійснюють експертизу проектів будівництва;

2) забезпечення формування:

-          державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду;

-          державної політики у сфері контролю житлово-комунального господарства;

-          державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель;

3) забезпечення технічного регулювання у сфері:

-          просторового планування та архітектури;

-          промисловості будівельних матеріалів;

-          житлово-комунального господарства;

-          енергетичної ефективності будівель.



СТРУКТУРА апарату Міністерства розвитку громад та територій України:

-          Міністр, заступники міністра,

-          Директорат стратегічного планування та європейської інтеграції,

-          Директорат з питань розвитку місцевого самоврядування,  територіальної організації влади та  адміністративно-територіального устрою ,

-          Головне управління з питань моніторингу, аналізу політики та взаємодії з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування,

-          Головне управління з питань  регіонального розвитку

-          Директорат енергоефективності

-          Директорат житлової політики та благоустрою

-          Директорат житлово-комунального господарства

-          Директорат просторового планування територій та архітектури

-          Департамент систем життєзабезпечення та житлової політики

-          Департамент економіки систем життєзабезпечення

-          Департамент з питань проектування об’єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку

-          Департамент містобудування, архітектури та планування територій

-          Департамент впровадження пріоритетних проектів регіонального розвитку

-          Управління ціноутворення, економіки та договірних відносин у будівництві

-          Відділ протокольного забезпечення міжнародного співробітництва Міністерств





Відділи житлово-комунального господарства районної державної адміністрації (далі — відділ) є її структурними підрозділамим, підзвітними і підконтрольним голові райдержадміністрації та управлінню житлово-комунального господарства облдержадміністрації.

Відділ у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Держжитлокомунгоспу, розпорядженнями голови обласної, районної держадміністрації, наказами начальника управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації, рішеннями відповідних органів місцевого самоврядування, а також Положенням про відділ.

Основними завданнями відділу є:

-          забезпечення на території району реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства насамперед щодо організації і здійснення заходів з його реформування;

-          аналіз стану житлово-комунального господарства району та підготовка пропозицій до проекту місцевого бюджету щодо фінансування районних програм розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

-          організація виконання державних програм, розроблення і реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, подання пропозицій до проектів місцевих програм соціально-економічного розвитку району щодо поліпшення рівня комунального обслуговування населення та благоустрою населених пунктів, охорони навколишнього природного середовища, енергозбереження, стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

-          забезпечення додержання підприємствами, установами та організаціями району, що надають житлово-комунальні послуги, вимог нормативно-правових актів з питань житлово-комунального господарства;

-          координація діяльності відповідних структурних підрозділів органів виконавчої влади, а також роботи підприємств, установ та організацій житлово-комунального господарства;

-          сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань організації обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, організаційно-методичне забезпечення їх діяльності;

-          здійснення державного контролю за додержанням правил комунального обслуговування та благоустрою;

-          вирішення інших питань у сфері житлово-комунального господарства відповідно до законодавства.

Відділ відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере участь у реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, готує пропозиції до проектів програм соціально-економічного розвитку та проекту бюджету району;

2) координує роботу житлово-комунальних підприємств, пов’язану з наданням населенню району житлово-комунальних послуг;

3) забезпечує в межах своїх повноважень додержання вимог нормативно-правових актів з питань житлово-комунального господарства;

4) готує і подає в установленому порядку пропозиції щодо:

-          удосконалення структури управління та розвитку житлово-комунального господарства району;

-          фінансування капітального ремонту та реконструкції житлових будинків, регіональних програм розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

-          розвитку підприємництва та конкуренції, демонополізації житлово-комунального господарства та формування ринку житлово-комунальних послуг;

-          доцільності передачі в управління, оренду або концесію цілісних майнових комплексів житлово-комунального господарства, приватизації підприємств, які задовольняють потреби у житлово-комунальних послугах більш як двох територіальних громад району та мають важливе соціальне значення;

-          удосконалення управління майном підприємств, установ та організацій житлово-комунального господарства;

-          удосконалення системи соціального захисту населення (споживачів житлово-комунальних послуг) та встановлення соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування;

5) забезпечує згідно із законодавством реформування житлово-комунального господарства району відповідно до державної і місцевої програм на засадах прозорості та гласності;

6) сприяє розробленню проектів благоустрою міст, селищ і сіл;

7) проводить моніторинг стану реалізації державних, галузевих та місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства, а також дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємств, що надають житлово-комунальні послуги;

8) організовує розроблення та здійснення заходів, спрямованих на забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства району в осінньо-зимовий період, а також ліквідацію наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф;

 9) сприяє прийняттю об’єктів відомчого житлового фонду та комунального господарства у власність територіальних громад;

10) здійснює відповідно до законодавства контроль за додержанням правил комунального обслуговування та благоустрою, станом експлуатації та утримання житлового фонду і об’єктів комунального господарства;

11) вживає заходів до поліпшення роботи підприємств з енергозбереження і оснащення об’єктів житлово-комунального господарства і наявного житлового фонду району засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії відповідно до завдань державних та регіональних програм;

12) сприяє реалізації iнвестицiйної політики у сфері будівництва, реконструкції і капітального ремонту об’єктів житлово-комунального господарства, здійснює контроль за їх будівництвом у межах своєї компетенції;

13) бере участь у реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, санітарного стану населених пунктів, якості питної води, поліпшення технічного і технологічного стану систем тепло-, водопостачання та водовідведення, запобігання підтопленню населених пунктів, ліквідації його наслідків;

14) проводить організаційну та методичну роботу, спрямовану на реалізацію державної політики у сфері охорони праці та соціального захисту працівників житлово-комунального господарства;

15) сприяє формуванню та розвиткові комунальної служби у сільській місцевості;

16) готує пропозиції щодо визначення умов укладення (розірвання) контрактів з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління райдержадміністрацій, а також погоджує призначення на посаду і звільнення з посади керівників цих підприємств;

17) здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг, необхідних для виконання своїх завдань, у порядку, встановленому законодавством;

18) розглядає в установленому порядку у межах своєї компетенції, звернення громадян, підприємств, установ і організацій, здійснює прийом громадян та вживає відповідних заходів для вирішення порушених ними питань;

19) інформує населення через засоби масової інформації про програми розвитку комунального господарства району, організовує їх громадське обговорення;

20) виконує інші функції, передбачені законодавством.

Відділ має право:

-          залучати спеціалістів інших структурних підрозділів районної держадміністрації, підприємств, установ та організацій,  об'єднань  громадян  (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до його компетенції;

-          одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів райдержадміністрації, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи та інші матеріали, а від місцевих органів державної статистики безоплатно статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

-          Відділ під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами райдержадміністрації, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, об’єднаннями громадян.

 Відділ очолює начальник, який призначається на посаду i звільняється з посади головою райдержадміністрації за погодженням із заступником голови та начальником управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації.

Начальник відділу:

-          здійснює керівництво роботою відділу, несе персональну відповідальність перед головою райдержадміністрації за виконання покладених на відділ завдань;

-          затверджує функціональні обов’язки працівників відділу та визначає ступінь їх відповідальності;

-          подає на розгляд голови райдержадміністрації кошторис і штатний розпис відділу в межах граничної чисельності та фонду оплати праці його працівників;

-          готує пропозиції щодо призначення на посаду i звільняє з посади працівників відділу.

Відділ утримується за рахунок коштів державного бюджету. Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників відділу в межах виділених асигнувань визначає голова райдержадміністрації.









3. Державний контроль у будівництві і житлово-комунальному господарстві.



Державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення додержання законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог і технічних умов, а також положень затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів, місцевих правил забудови населених пунктів усіма суб'єктами містобудівної діяльності.



Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.







Державна архітектурно-будівельна інспекція України (ДАБІ України) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

У своїй діяльності Держархбудінспекція керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

ДАБІ України здійснює свою роботу по кількох магістральних напрямках, кожен з яких є стратегічно важливим для будівельної галузі в Україні:

  • Архітектурно-будівельний контроль
  • Дозвільні та реєстраційні функції
  • Ліцензування



Архітектурно-будівельний контроль

ДАБІ України здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів та правил тощо.

У визначених законодавством випадках Держархбудінспекція проводить перевірки об’єктів будівництва щодо відповідності підготовчих та будівельних робіт, матеріалів, виробів і конструкцій, що застосовуються, вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил, а також технічним умовам, затвердженим проектним вимогам і рішенням. Крім того, на ДАБІ України покладено функції перевірки належного оформлення нормативно-технічної та проектної документації.

Важливим аспектом контрольної функції Держархбудінспекції є дотримання порядків прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, проведення обстеження об’єктів та реалізації заходів щодо забезпечення надійності та безпеки під час їх експлуатації.

Інспектори ДАБІ України та територіальних інспекцій фіксують порушення законодавства, відповідно до закону складають протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та накладають штрафні сакнкції. У визначених законодавством випадках зупиняють підготовчі та будівельні роботи.



Основним завданням Держархбудінспекції є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме:

-          підготовка і внесення на розгляд Міністра розвитку громад та територій пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань, що належать до компетенції Держархбудінспекції;

-          здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт;

-          здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі – об’єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності;

-          виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві у визначених законодавством випадках;

-          ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб’єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.



Контроль за технічним станом житлового фонду і об'єктів комунального призначення здійснюють посадові особи управлінь і відділів житлово-комунального господарства місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Вони мають право: проводити обстеження і перевірки підконтрольних об'єктів; давати приписи власникам та користувачам про усунення виявлених порушень; вносити пропозиції щодо притягнення винних до адміністративної відповідальності та ін.

У сфері житлово-комунального господарства державний контроль також здійснює Державна житлово-комунальна інспекція - урядовий орган у склад Міністерство розвитку громад та територій України.





4.  Адміністративна відповідальність за правопорушення в будівництві і житлово-комунальному господарстві.



Адміністративна відповідальність у галузі будівництва настає за: недодержання будівельних норм, державних стандартів (ст. 96 КУпАП); порушення законодавства під час планування і забудови територій (ст. 961 КУпАП); самовільне будівництво будинків або споруд (ст. 97 КУпАП).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю та адміністративними комісіями.

Суб'єктами адміністративної відповідальності за правопорушення у галузі будівництва можуть бути як громадяни, так і посадові особи. Крім них, згідно із Законом України від 14 жовтня 1994 р. "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування" відповідальність у цій галузі несуть також юридичні особи.

Справи про правопорушення у галузі будівництва та у сфері містобудування розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та адміністративні комісії.

У галузі житлово-комунального господарства адміністративна відповідальність згідно з КУпАП настає за порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149); порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями (ст. 150); самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151). Адміністративними правопорушеннями визнаються також порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152); знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153); порушення правил тримання собак і котів (ст. 154).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями, виконавчими комітетами селищних, сільських рад та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.







5. Організаційно-правові засади управління комунікаціями.



Реформування будівельного комплексу і житлово-комунального господарства потребує не тільки координації зусиль багатьох міністерств та відомств, а й перенесення центру ваги реалізації проблем на місця. У зв'язку з цим великого значення набуває діяльність органів місцевого самоврядування, які мають значні повноваження у галузі житлово-комунального господарства і будівництва.

Згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування мають такі власні (самоврядні) повноваження у галузі житлово-комунального господарства: управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації; облік громадян, які відповідно до законодавства мають потребу в житлі, організація благоустрою населених пунктів та ін.

Поряд із власними повноваженнями органи місцевого самоврядування мають і делеговані їм повноваження в галузі житлово-комунального господарства. Серед основних з них слід назвати: здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства; облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; видання ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій; облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

У галузі будівництва органи місцевого самоврядування мають як власні, так і делеговані повноваження. Серед їх власних повноважень основними є: організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції та ремонту об'єктів комунального господарства і соціально-культурного призначення, жилих будинків, а також шляхів місцевого значення; підготовка і затвердження відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; координація на відповідній території діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів; надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності.

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування законодавство відносить організацію роботи, пов'язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів: прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; здійснення у встановленому порядку державного контролю за додержанням законодавства, положень затвердженої містобудівної документації; вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування та ін.





6. Публічне адміністрування в транспортній сфері.



Міністерство інфранструктури України,- центральний орган державної влади та управління в транспортній сфері. Цілі: Формування та реалізація державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства.

Сфери відповідальності та основні функції

Мінінфраструктури є центральним органом виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку  та інфраструктури.
Основними завданнями Міністерства є:

  • формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах транспорту, використання повітряного простору України,  дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку;
  • формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;
  • участь у межах своїх повноважень у формуванні та забезпеченні реалізації державної тарифної політики та політики державних закупівель у сфері надання послуг поштового зв'язку.
  • Міністр інфраструктури здійснює спрямування і координацію діяльності Державної авіаційної служби України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Державного агентства автомобільних доріг України.

Основні пріоритети діяльності

  • переведення транспортної галузі, інфраструктури на європейський рівень
  • зменшення ролі держави в роботі державних монополій
  • децентралізація функцій Міністерства
  • акціонування бюджетоутворюючих компаній



Основні завдання публічного адміністрування в транспортній сфері (Структурних підрозділів управлінь транспорту і зв’язку):

- розробка та реалізація основних напрямків розвитку галузі транспорту і зв`язку, а також щодо автостоянок та паркування автотранспорту в місті;

- організація безпеки руху та перевезень населення міста;

- контроль за роботою перевізників, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусному маршруті усіх форм власності;

- контроль за виконанням умов договорів на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування міста Івано-Франківська;

- проведення перевірок щодо дотримання перевізниками, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусному маршруті, усіх форм власності, умов договорів на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах, положень Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку надання послуг з перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті загального користування міста, затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 09.10.2014 р. № 509 та іншого чинного законодавства яке регулює питання пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах;

- контроль за сплатою перевізниками фінансових санкцій накладених на них за невиконання умов договору на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування у місті;

- розробка проектів рішень виконавчого комітету міської ради та рішень сесії міської ради, розпоряджень міського голови з питань віднесених до компетенції Управління, а також розробка проектів рішень виконавчого комітету міської ради щодо встановлення тарифів на проїзд у міському пасажирському транспорті загального користування;

- здійснення у встановленому порядку управління і координації діяльності підприємств міського пасажирського транспорту щодо питань, делегованих Управлінню;

- розробка і подання на розгляд та затвердження виконавчим комітетом проектів рішень стосовно мережі міських автобусних маршрутів, кількості автобусів на маршрутах, розташування та обладнання зупинок пасажирського транспорту;

- підготовка необхідної інформації для затвердження схем та розкладів руху міського пасажирського транспорту;

-  контроль за організацією обслуговування пасажирів на автобусних станціях та міських автобусних і тролейбусних маршрутах;

- контроль за станом обслуговування населення підприємствами галузі зв`язку та погодження проектно-технічної документацію на встановлення систем зв’язку.

-  подання висновків та пропозиції щодо організації та вдосконалення мережі таксомоторних стоянок, зон паркування, автостоянок, автобусних станцій, інших об’єктів дорожньої інфраструктури, погодження їх розташування, погодження облаштування зупинок міського пасажирського транспорту;

- подання пропозицій щодо погодження проведення всіх видів ремонтно-будівельних робіт на вулицях, де проходять маршрути міського пасажирського транспорту, обмеження або заборони руху;

- підготовка відповідних проектів договорів на здійснення перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах з перевізниками, які стали переможцями за результатами конкурсу на здійснення перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах;

- розгляд звернень громадян та листів підприємств, установ, організацій з питань, що належать до компетенції Управління і вжиття щодо належного їх розгляду відповідних заходів;

- погоджує установчі документи та будь-які зміни до них підпорядкованих комунальних підприємств;

- в межах своїх повноважень здійснення контролю за дотриманням суб`єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, що здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, вимог нормативних актів, норм та стандартів, що регулюють перевезення пасажирів в межах міста. Здійснення інших завдань, що випливають з покладених на нього завдань;

- виконання інших завдань, передбачених чинним законодавством.





Стратегічне бачення розвитку транспорту України

Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року (далі - НТСУ) - системний програмний документ, який визначає цілі і завдання для розвитку транспортної галузі та враховує інтеграцію з європейською транспортною системою (розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.05.2018 № 430-р).

НТСУ визначає ключові напрями комплексного формування транспортної політики та ефективного державного управління, основні напрями розвитку транспортної галузі на період до 2030 року та включає чотири пріоритети:

Пріоритет 1. Конкурентоспроможна та ефективна транспортна система

Передбачає заходи з підсилення інституційної спроможності органів виконавчої влади в транспортній галузі; із забезпечення розвитку транспортної інфраструктури відповідно до стандартів ЄС, зокрема удосконалення функціонування пунктів пропуску через державний кордон; із реструктуризації державних компаній з метою комерціалізації, демонополізації і відкритої конкуренції, підвищення прозорості, боротьби з корупцією, зменшення транспортних витрат та збільшення ефективності транспорту; підвищення ефективності внутрішніх логістичних операцій вантажного транспорту через усунення існуючих перешкод та вдосконалення відповідної інфраструктури, а також її поєднання з міжнародною та Транс’європейською транспортною мережею (TEN-T); забезпечення комплексного вирішення питань, зокрема підготовка та реалізація відповідної концепції або виконання програми (планів) розвитку мультимодальних перевезень та логістичних технологій, ін. заходи.

Пріоритет 2. Інноваційний розвиток транспортної галузі та глобальні інвестиційні проекти

Спрямований на проведення суттєвої модернізації існуючих та будівництва нових об’єктів транспортно-логістичної інфраструктури для забезпечення потреби у наданні якісних послуг перевезень, задоволення потреб економіки у перевезенні з урахуванням ресурсних та екологічних обмежень, зменшення транспортної складової у вартості продукції.

В рамках пріоритету 2 передбачається забезпечення комплексного інноваційного розвитку транспорту, зокрема шляхом реалізації державної стратегії (цільового підходу) інноваційної діяльності і розвитку та інвестиційних проектів у транспортній галузі, передбачивши при цьому можливе створення Інноваційного фонду транспорту, та взаємозв’язок цілей і ресурсів за допомогою відповідних планів та програм діяльності і розвитку; запровадження механізму стимулювання поетапної модернізації та розвитку транспортної інфраструктури, оновлення транспортних засобів для потреб галузі, зокрема удосконалення системи управління розвитком транспортної інфраструктури та виконання плану розвитку транспортної мережі на основі національної транспортної моделі; удосконалення на законодавчому рівні механізму використання державно-приватного партнерства під час реалізації проектів з розбудови транспортної інфраструктури; розроблення та виконання програми (плану заходів) оновлення залізничного рухомого складу, у тому числі для високошвидкісних пасажирських та мультимодальних вантажних перевезень, ін. заходи.

Пріоритет 3. Безпечний для суспільства, екологічно чистий та енергоефективний транспорт

Передбачені заходи з удосконалення державної управління безпекою на транспорті відповідно до міжнародних стандартів та зміцнення інституціональної спроможності органів виконавчої влади, що прямо або опосередковано здійснюють регулювання ринку транспортних послуг та заходи державного нагляду (контролю) за безпекою на транспорті: транспорт стає все більш енергозберігаючим та «зеленим», безпечним для пасажирів, клієнтів та довкілля; збільшуються швидкості та зростає економічність транспортних засобів; підвищення рівня безпеки на транспорті; підвищення рівня безпеки дорожнього руху, підвищення рівня безпеки авіаційних перевезень, підвищення рівня безпеки залізничних перевезень, підвищення рівня безпеки судноплавства, підвищення рівня екологічної безпеки на транспорті, ін. заходи.

Пріоритет 4. Безперешкодна мобільність та міжрегіональна інтеграція

Передбачені заходи з розвитку транспортних перевезень пасажирів між регіонами країни та розвиток міських транспортних мереж щодо забезпечення мобільності та функціонування сучасного пасажирського транспорту; забезпечення ефективного державного нагляду (контролю) за якістю надання транспортних послуг з перевезення пасажирів; ін. заходи.

На виконання НТСУ розроблено проєкт Плану заходів на 2020−2022 роки з реалізації Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року, оприлюднений на сайті Мінінфраструктури.

Основні державні стратегічні документи, що виконуються:




Мінінфраструктури з метою реалізації цілей 8.1−8.5 Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2019 № 849, схваленої Постановою Верховної Ради України від 04.10.2019 № 188-ІХ розроблено Концепції та Дорожні карти (ДК) в галузі транспорту:



Пріоритети діяльності центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України (на виконання підпункту 3 пункту 8.1 Порядку взаємодії Міністерства інфраструктури України з центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України, затвердженого Наказом Мінінфраструктури від 17.08.2015 № 319, зареєстрованого в Мін’юсті 04.09.2015 № 1061/27506)»

З метою належного виконання одного з основних напрямів реалізації Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року (схваленої розпорядженням КМУ від 30.05.2018 № 430), а саме «Конкурентоспроможна та ефективна транспортна система», зокрема, в частині підготовки та реалізації концепції та/або програм (планів) розвитку мультимодальних перевезень і логістичних технологій, Мінінфраструктури, за підтримки Європейської делегації Україна-ЄС та проєкту Assists (Egis), підготовлено проєкт аналітичної записки та проєкт плану заходів для розвитку мультимодальних перевезень в Україні.»



7. Публічне адміністрування в сфері зв’язку.



Поштовий зв’язок - це складний багатоопераційний комплекс, в якому поєднуються автоматизовані системи, інформаційні та банківські технології, сучасні методи ідентифікації та системи захисту, автомобільні та авіаційні перевезення, торгові операції та інші технології багатьох галузей економіки. Сьогодні поштовий зв'язок залишається єдиним загальнодоступним механізмом адресного спілкування громадян, а також одним з факторів, що забезпечують політичну цілісність і інформаційну єдність країни. 

Акціонерне товариство «Укрпошта» (АТ «Укрпошта») входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, є правонаступником УДППЗ «Укрпошта» та є національним оператором поштового зв’язку України згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року.

Діяльність Укрпошти регламентується Законом України «Про поштовий зв’язок» від 4 жовтня 2001 року, іншими Законами України, а також нормативними актами Всесвітнього поштового союзу, членом якого Україна стала у 1947 році.

Укрпошта функціонує як самостійна господарська одиниця з 1994 року, коли було утворено Українське об’єднання поштового зв’язку «Укрпошта», яке в липні 1998 року реорганізовано в нині діюче згідно з Програмою реструктуризації Укрпошти, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.98 за №1, з 1 березня 2017 року – ПАТ «Укрпошта».

Укрпошта сьогодні – це:

·                     Понад 11 тис. об’єктів поштового зв’язку: поштамти, поштові відділення, пересувні, сезонні та острівні відділення поштового зв’язку по всій Україні;

·                     Понад 70,5 тис. працівників, серед яких листоноші – 30 тис.

·                     В 2019 році підприємство Укрпошта доставила 187,5 млн од. письмової кореспонденції, 24,7 млн посилок, 10 млн. переказів та понад 61 млн пенсій та грошових допомог;

·                     За 2018 рік розповсюджено за передплатою та вроздріб близько 305 млн примірників журналів та газет;

·                     Доставка пошти у більше ніж 200 країн світу.



Стратегічні завдання:

o        Розвиток поштових послуг

-                     Збільшення обсягів пересилання посилок та сприяння розвитку електронної комерції в Україні

-                     Збільшення обсягів міжнародних посилок та розвиток співробітництва з міжнародними приватними поштовими операторами

-                     Розробка та впровадження нових та вдосконалення існуючих поштових продуктів

-                     Побудова нової логістичної мережи – будівництво сучасних автоматизованих сортувальних центрів

o        Розвиток фінансових послуг

-                     Розробка та запровадження поштових рахунків, що поміж іншим надасть доступ до фінансових інструментів більшій кількості населення

o        Підвищення якості обслуговування та розвиток мережі

-                     Виконання завдання передбачає оптимізацію мережі та повну автоматизацію відділень, впровадження нових каналів збуту.

-                     Підвищення якості та швидкості обслуговування клієнтів в власний мережи відділень

-                     Впровадження нової моделі обслуговування в невеликих селах – перехід на обслуговування пересувними відділеннями поштового зв’язку

o        Досягнення операційної досконалості

-                     Підвищення ефективності управління персоналом, покращення ефективності бізнес процесів

-                     Повне оновлення ІТ-систем та інфраструктури компанії

-                     Оновлення автопарку компанії, перехід на більш ефективні види транспорту



Стратегічні проекти: 

ü    Розвиток логістичної мережі

Проект передбачає повну поетапну трансформацію логістики Товариства з метою забезпечення відповідності рівня сервісу вимогам ринку. Існуюча логістика та інфраструктура спроектовані під доставку листів і мають проблеми та недоліки. Технічні умови та поточний стан сортувальних об’єктів обумовлюють зростання трудовитрат та вартості процесів. Адміністративна локалізація мережі не відображає поточну географічну потребу в обсягах посилок та листів, що обумовлює неефективності у магістральних перевезеннях. В рамках змодельованої майбутньої структури логістичної мережі компанії, у період до 2028 року планується побудувати та/або модернізувати ряд сортувальних центрів, що дозволить підвищити надійність доставки.

Нова логістична мережа передбачає формування 8 автоматизованих сортувальних центрів та близько 60 проміжних сортувальних об’єктів із сучасною інфраструктурою. Розміщення об’єктів відповідатиме концентрації потоків відправлень. Для кожного об’єкту сформовано вимоги до пропускної потужності, площі приміщення, маневрової площі для транспорту, кількості постановочних вікон тощо.

Розроблений план імплементації проекту передбачає поетапну перебудову логістики АТ «Укрпошта» та розділений на 3 Фази. Перша фаза передбачає відкриття 5 великих сортувальних хабів Львів, Київ, Дніпро, Харків та Хмельницький та більше 22 менших депо.

Орієнтовна вартість першої фази – 2,8 млрд млн грн.

Можливі джерела фінансування – планується використання як власних так і залучених коштів

ü    Проект «Сільське відділення» 

Проект передбачає оновлення моделі роботи поштових відділень у селах, де мешкає менш як 2 тис. осіб – впровадження пересувних відділень поштового зв’язку замість сільських стаціонарних нерентабельних відділень.  Бригада з начальника, листоноші й водія-кур’єра на облаштованому новому авто об’їжджатиме населені пункти за певним маршрутом і графіком та надаватиме послуги з повним функціоналом. Перехід на формат пересувних відділень дає змогу вирішити проблеми підбору та навчання персоналу. Персонал пересувних відділень, комплектується у точках базування в районних та обласних центрах, і складності з підбором та навчанням не виникає.

Для поширення проекту на 8 областей України необхідно закупити додатково 1000 нових автомобілів.

Для впровадження проекту необхідно закупити  відповідні авто, здійснити додаткове оснащення транспорту, укомплектувати персонал  та створити точки базування пересувних відділень.

Орієнтовна вартість – 1 млрд грн.



ü    Оновлення та розвиток транспорту

Враховуючи плановий зріст об’єму поштових відправлень (посилок) та існуючий на сьогодні застарілий автопарк, необхідно вкласти 1,7 млрд грн в оновлення автотранспорту та зменшення його середнього віку до 7 років (близько 1500 одиниць транспорту), з них до 2021 року близько 0,8 млрд грн

Орієнтовна вартість – 1,5 млрд грн



ü    Оновлення ІТ

ІТ компанії потребує оновлення як у частині техніки – необхідно замінити застарілу техніку на актуальну, так і у частині ІТ системи. Передбачається впровадження нової ERP системи та створення єдиного електронного інформаційного простору та створення системи для управління логістичними процесами.



8.Система спеціального та кореспондентського зв’язку.



Спеціа́льний зв'язо́к — передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень, які містять інформацію з обмеженим доступом, по радіо, дротових, оптичних або інших електромагнітних системах з використанням засобів криптографічного та/або технічного захисту інформації з додержанням вимог законодавства щодо її захисту.

Одним із видів спеціального зв'язку є урядовий зв'язок.

v  ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України»



ü  державна система урядового зв’язку - система спеціального зв’язку, що функціонує в інтересах здійснення управління державою у мирний час, в умовах надзвичайного стану та в особливий період із забезпеченням додержання вимог законодавства під час передавання, приймання та оброблення інформації, що містить державну таємницю/



Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, кіберзахисту, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, а також інших завдань відповідно до закону.

 Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України спрямовує свою діяльність на забезпечення національної безпеки України від зовнішніх і внутрішніх загроз та є складовою сектору безпеки і оборони України.



Основними завданнями Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України є:

ü  формування та реалізація державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, кіберзахисту, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах (далі - інформаційно-телекомунікаційні системи) і на об’єктах інформаційної діяльності, а також у сферах використання державних інформаційних ресурсів в частині захисту інформації, протидії технічним розвідкам, функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку;

ü  участь у формуванні та реалізації державної політики у сферах електронного документообігу (в частині захисту інформації державних органів та органів місцевого самоврядування), електронної ідентифікації (з використанням електронних довірчих послуг), електронних довірчих послуг (у частині встановлення вимог з безпеки та захисту інформації під час надання та використання електронних довірчих послуг, контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг);

ü  забезпечення в установленому порядку та в межах компетенції діяльності суб’єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом.



Державне підприємство “Українські спеціальні системи” – підприємство, що здійснює надання послуг конфіденційного зв’язку, зокрема забезпечення захищеного доступу до мережі Інтернет, послуг у сфері захисту інформаційних ресурсів – як державних, так і приватних, а також послуг у сфері наданні довірчих послуг.

Діяльність підприємства спрямована на розвиток та забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку (НСКЗ), спеціальної мережі стільникового зв’язку та захищеного вузла Інтернет-доступу для надання органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям державної форми власності сучасних захищених телекомунікаційних послуг, організації захищеного доступу до власних інформаційних ресурсів, а також інших сучасних послуг, таких як:

·                    створення автоматизованих (інформаційних, інформаційно-телекомунікаційних) систем та комплексів із застосуванням сучасних технологій з метою захисту інформаційних ресурсів;

·                    проведення високоякісних робіт зі створення або атестації комплексних систем захисту інформації;

·                    проведення державних експертиз в галузі спеціального зв’язку та захисту інформації;

·                    надання послуг міжнародного, міжміського та місцевого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційних мереж й надання в користування каналів електрозв’язку на території м. Києва;

·                    надання послуг спеціального стільникового зв’язку;

·                    здійснення функцій центру довірчих ключів та створення умов на цій основі для обслуговування правовласників об’єктів права інтелектуальної власності в українському сегменті мережі Інтернет;

·                    послуги з придбання, створення, розробки, введення в експлуатацію, підтримки та супроводження системного і прикладного забезпечення інформаційних систем, баз і банків даних, реєстрів, автоматизованих систем управління і автоматизованих робочих місць, депозитаріїв;

·                    послуги з програмування, розробка комп’ютерних програм, програмного забезпечення та веб-сайтів, їх впровадження, продаж, розповсюдження та комерційне використання;

·                    послуги з технічної експлуатації та технічного обслуговування автоматизованих інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

·                    здійснення науко-технічної діяльності у сфері телекомунікацій, інформатизації та інформаційних технологій, у тому числі проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектно-конструкторських, технологічних, проектно-пошукових робіт, створення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інших робіт, пов’язаних з доведенням наукових і науково-технічних знань до практичного застосування;

·                    участь у практичній реалізації вітчизняних та міжнародних проектів впровадження системної взаємодії електронних баз даних, систем реєстрації тощо.

Метою підприємства є задоволення потреб споживачів у сучасних послугах конфіденційного зв’язку високої якості, наданні експертних довірчих послуг та захисту інформаційних ресурсів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій різних форм власності з використанням сучасних технологій.

Історія

В січні 2002 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про Національну систему конфіденційного зв’язку”, положеннями Закону передбачено створення загальнодержавної спеціальної системи зв’язку подвійного призначення, в якій за допомогою криптографічних та технічних засобів має бути забезпечено обмін конфіденційною інформацією в інтересах органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності.

З метою забезпечення розгортання та функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку, на виконання вимог Закону, Президент України видав указ від 4 липня 2002 року N 614/2002 “Питання забезпечення діяльності Національної системи конфіденційного зв’язку”, відповідно до якого Службі безпеки України доручено розробити Державну програму створення, розвитку та забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку, а Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України – створити спеціалізоване державне підприємство.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. N 1520 “Про затвердження Державної програми створення, розвитку та забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку” програму було затверджено. В межах своєї компетенції, відповідно до підпункту 22 пункту 4 Положення про Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України, затвердженого указом Президента України від 06 жовтня 2000 року № 1120/2000, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ України 6 грудня 2002 року видав наказ №82 “Про створення Державного підприємства “Українські спеціальні системи”, згідно з яким створено Державне підприємство “Українські спеціальні системи” та віднесено до сфери управління зазначеного Департаменту.

Запис в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України щодо реєстрації Державного підприємства “Українські спеціальні системи” здійснено 9 січня 2003 року, після завершення повної процедури реєстрації, в лютому 2003 року Державним підприємством “Українські спеціальні системи” розпочато свою діяльність. В подальшому відповідно до Закону України “Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України” правонаступником Департаменту стала Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України до сфери управління якої Державне підприємство “Українські спеціальні системи” віднесено сьогодні.

Нормативно-законодавча база:

Закон "Про Національну систему конфіденційного зв'язку" від 10 січня 2002 року

Закон "Про електронні довірчі послуги" від 5 жовтня 2017 року

Указ Президента №891 "Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних" від 24 вересня 2001 року

Постанова КМУ №522 "Про затвердження Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних" від 12 квітня 2002 року

Постанова КМУ №1520 "Про затвердження Державної програми створення, розвитку та забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв'язку" від 11 жовтня 2002 року

Постанова КМУ №151-p "Про заходи щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення ДП "Українські спеціальні системи" від 17 березня 2003 року


Комментариев нет:

Отправить комментарий

Подписаться на: Комментарии (Atom)