Лекція № 6. Адміністративна відповідальність. Поняття та склад адміністративного проступку (правопорушення)

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Тема 6. Адміністративна відповідальність. Поняття та склад адміністративного проступку (правопорушення)

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

(4 год)

1.Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності.

Поняття та ознаки адміністративної відповідальності. Принципи адміністративної відповідальності. Нормативно-правова основа адміністративної відповідальності. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

2. Відмежування адміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності.

3. Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб.

4. Заходи адміністративної відповідальності.

Поняття адміністративного стягнення.

Система й види адміністративних стягнень.

Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх осіб за вчинення адміністративних проступків.

Загальні правила накладення адміністративних стягнень.

5. Поняття адміністративного правопорушення (проступку).

6.Ознаки адміністративного правопорушення (проступку).

7.Склад адміністративного правопорушення (проступку).

Юридичний склад адміністративного правопорушення, його поняття, значення, структура та види. Поняття та види об’єкта правопорушення. Поняття та структура об’єктивної сторони правопорушення. Поняття та ознаки суб’єктивної сторони правопорушення. Поняття та види суб’єктів адміністративних проступків. Обставини, що виключають протиправність і винність діяння. Види складів адміністративних правопорушень. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність. Крайня необхідність, необхідна оборона, неосудність.

Особливості юридичного складу адміністративного правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі.

1.Адміністративна відповідальність  як вид юридичної відповідальності.

Чинне законодавство України не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціально-правового явища.

Аналіз зазначених поглядів дозволяє дійти висновку, що це поняття науковцями розглядається як один з інститутів адміністративного права, як форма забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), як різновид юридичної (правової) відповідальності, як ефективний засіб запобігання правопорушень та забезпечення правопорядку, як певний стан суспільних від­носин, який виникає внаслідок порушення законодавства.

Інститут адміністративної відповідальності - важливий серед інститутів адміністративного права. Він є важливим засобом охорони громадського порядку і йому притаманні всі ознаки юридичної відповідальності. За допомогою цього інституту здійснюється захист не тільки адміністративно-правових відносин, а й відносин, врегульованих нормами фінансового, екологічного, трудового, митного, а в деяких випадках цивільного права та процесуальних галузей.

У ст. 92 Конституції адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона є наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки:

1.                 має зовнішній характер;

2.                 застосовується лише за вчинення правопорушення;

3.                 пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлювальних заходів;

4.                 визначена у нормах права;

5.                 притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку;

6.                 притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами;

7.                 винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративна відповідальність становить регламентовані нормами адміністративного права відносини між порушником адміністративно-правової норми та уповноваженим державним органом щодо скоєного адміністративного правопорушення. Хоча сутність цих відносин і зводиться до обов'язку порушника терпіти обмеження, позбавлення або інші несприятливі наслідки, що визначені санкцією порушеної статті закону, але поняття "адміністративна відповідальність" не слід зводити до поняття "адміністративне стягнення", оскільки адміністративна відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, та застосування до порушника заходів, визначених санкцією, порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення.

Адміністративна відповідальність наступає за скоєння адміністративного проступку. До неї притягують уповноважені органи виконавчо-розпорядчої влади (контролери, інспектори, начальники та інші), в окремих випадках - суди. її суб'єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Адміністративна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі уповноважених органів на відповідну категорію протиправних діянь (передусім адміністративних проступків), а особи, які скоїли зазначені правопорушення, повинні відповісти перед уповноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести адміністративне стягнення в установлених законом формах і порядку.

Соціальна роль адміністративної відповідальності

Соціальна роль адміністративної відповідальності є надзвичайно важливою насамперед тому, що вона виникає як правовий наслідок неналежної реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав та обов'язків в суспільстві. Вона включає не тільки ретроспективну відповідальність, як наслідок правопорушення, але й позитивний аспект, тобто певний внутріш­ній стан особи, її ставлення до дорученої справи, суспільства, своєї поведінки.

В сучасній науці адміністративного права здебільшого адміністративну відповідальність пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій, як форму забезпечення адміністративних стягнень.

Як адміністративному примусу так і заходам відповідальності за порушення адміністративно-правових норм притаманні наступні особливості: вони мають офіційний, державно-владний характер; множинність та різноманіття суб'єктів застосування; численність осіб, щодо яких здійснюється застосування цих заходів; відсутність службового підпорядкування між суб'єктами застосування; багатоаспектну цільову спрямованість; примусовий характер застосування; вони мають тільки правовий характер.

Виявлення правопорушень, вчасне та виважене накладення адміністративних стягнень на правопорушників, усунення причин та умов, які сприяють вчиненню проступків, забезпечення невідворотності покарання нормами адміністративної відповідальності виступають ефективним засобом запобігання та профілактики більш суспільно небезпечних правопорушень. І у цьому значна роль приділяється адміністративній відповідальності.

Адміністративну відповідальність не можна сприймати інакше ніж у контексті з іншими видами відповідальності, бо синтезуючим началом тут є необхідність відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе вину за їх наслідки. Вона, зокрема, доповнює кримінальну відповідальність. Так, законодавець в ч. 2 ст. 9 КпАП зазначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть відповідно до закону кримінальної відповідальності.

В теорії адміністративного права відсутня єдина думка щодо проблеми визначення підстав адміністративної відповідальності. Одна частина фахівців під підставами правової відповідальності розуміє наявність у діях особи складу правопорушення, інша частина підставами вважає протиправне діяння, вчинення адміністративного проступку - суспільно небезпечної, протиправної, винної дії або бездіяльності, що порушує норми від­повідного закону. Загальновизнаною є думка тих вчених-адміністративістів, які підставами адміністративної відповідальності визнають, як правило, адміністративне правопорушення (проступок) і, як виняток, підставами можуть слугувати інші протиправні діяння, наприклад, діяння, що містить ознаки скла­ду злочину, який не становить великої суспільної небезпеки.

Ø    Теорія адміністративного права виділяє наступні види підстав адміністративної відповідальності:

·                    фактичні (вчинення особою особливого виду правопорушення - адміністративного (тобто наявність ознак такого правопорушення);

·                    юридичні (наявність в діях особи юридичного складу правопорушення - суб'єкту, суб'єктивної сторони, об'єкту, об'єктивної сторони);

·                    процесуальні (наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відпо­відальності).

Підставою адміністративної відповідальності необхідно розуміти умови, за наявності яких можливе притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Ø    Не завжди вищезазначені підстави співпадають між собою. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 14 років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усі передбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративну караність, суспільну шкідливість) - фактичні підстави адміністративної відповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб для припинення протиправної поведінки (тобто, процесуальні), то притягнути цих право­порушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності, не уявляється можливим, тому що у першому ви­падку адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементів юридич­ного складу правопорушення - суб'єкт - ст. 12 КпАП), у другому - вчинення правопорушення неосудною особою ви­ключає адміністративну відповідальність (ст. 20 КпАП). У цьому випадку, як можна побачити, є фактичні та процесуальні підстави, але відсутні юридичні. У більшості випадків це стосу­ється лише співвідношення юридичних та фактичних підстав, серед яких визначальну роль мають юридичні.

2.Відмежування адміністративної відповідальності від інших видів відповідальності

Адміністративна відповідальність від інших видів юридичної відповідальності відрізняється за наступними критеріями:

1.    підставами притягнення до неї;

2.    органами, які розглядають справи про адміністративні правопорушення;

3.    колом суб'єктів;

4.    правовими наслідками;

5.    процесуальною процедурою;

6.    санкціями.

Ø  Адміністративна відповідальність відмежовується від кримінальної за наступними критеріями:

1.                 За органами, які притягують до неї. Кримінальна від­повідальність наступає виключно за рішеннями судових орга­нів - рішення про притягнення до адміністративної відповідальності приймаються численними органами управління, які наділені правами безпосереднього застосування до винних у скоєнні адміністративних правопорушень відповідних стягнень (ст.ст. 218-244-15 КпАП).

2.                 За правовими наслідками. Санкції та правообмеження, що застосовуються до правопорушників при притягненні до кримінальної відповідальності, більш суворі, ніж за адміністративної відповідальності. Заходи адміністративної відповідальності, навіть якщо вони застосовуються судовими органами, не тягнуть таких наслідків, як судимість, ізоляція від суспільства.

3.                 За колом суб'єктів. До кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті громадяни України або іноземні громадяни, особи без громадянства, осудні особи, які досягли віку кримінальної відповідальності - 16 років (ч. 1 ст. 22 КК), а за окремі злочини - від 14 до 16 років (ч. 2 ст. 22 КК). До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті також неповнолітні, які досягли 16 років, і до яких застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КпАП.

4.                 За нормативними та фактичними підставами. Нормативними підставами застосування кримінальної відповідальності є норми КК, адміністративної - норми КпАП та інших законодавчих актів, що встановлюють адміністративну відповідальність. Фактичними підставами є: в адміністративній відповідальності - факт вчинення проступку (склад адміністративного проступку); в кримінальній - конкретний склад злочину, який має більшу суспільну небезпечність.

5.                 За процедурою та швидкістю застосування санкцій до правопорушників. Це можна пояснити тим, що адміністративні проступки в порівнянні з кримінальними злочинами легко встановлюються, не вимагають проведення досудового слідства, в деяких випадках судового розгляду.

Ø  В основу відмежування адміністративної відповідальності від цивільно-правової можна покласти усі вказані ознаки за винятком тієї, яка дає характеристику кола суб'єктів відпові­дальності - в адміністративній та цивільній відповідальності вони співпадають. Адміністративна відповідальність відмежо­вується від цивільно-правової за такими ознаками:

1.                 За органами, які притягують до неї. Адміністративна відповідальність належить до компетенції органів управління та їх посадових осіб, а цивільно-правова - до компетенції судів.

2.                 За правовими наслідками їх застосування. Заходами цивільної відповідальності суспільні відносини, як правило, захищаються за рахунок майна винного з метою поновити попередній майновий стан потерпілої сторони. Заходи адміністративної відповідальності, як і кримінальної, направлені проти особи порушника.

3.                 За нормативними та фактичними підставами. Нормативні підстави адміністративної та цивільно-правової відповідальності регулюються різним законодавством - адміністративним та цивільним. Відмінності за фактичними підставами полягають у специфіці конкретних складів адміністративного та цивільного проступку - об'єкта протиправного посягання, правових наслідків їх вчинення.

Об'єктом цивільних протиправних дій є майнові відносини, які захищаються у судовому порядку. Об'єкт адміністративних протиправних дій інший - суспільні відносини в сфері держав­ного управління, які захищаються у позасудовому, адміністративному порядку владою відповідних органів та посадових осіб.

Адміністративна відповідальність відрізняється від цивільної і наслідками протиправного діяння. Якщо для адміністратив­них правопорушень такий елемент, як протиправний наслідок (матеріальна шкода) не є обов'язковим, то склад цивільного правопорушення, як правило, його передбачає.

4.                 За процедурою притягнення до відповідальності. Адміністративна відповідальність наступає у позасудовому порядку в короткі строки або навіть на місці вчинення проступку, коли цивільно-правова не може мати місця без відповідного звернення заінтересованої сторони до суду з позовом. Строки притяг­нення до цивільно-правової відповідальності, на відміну від адміністративної - до 3 років, можуть перериватися, подовжу­ватися, поновлюватися тощо.

Дисциплінарна відповідальність спрямована на зміцнення дисципліни, попередження дисциплінарних проступків, виховання працівників у дусі розуміння свого обов'язку працювати з дотриманням правил внутрішнього розпорядку підприємства, установи (організації).

Можна відзначити ту обставину, що відносини в сфері дисциплінарної відповідальності врегульовуються в основному владно-розпорядчими методами, які є найбільш характерними для адміністративного права. Крім того, деякі відносини адміністративної відповідальності охороняються одночасно як адміністративними, так і дисциплінарними санкціями, які застосовуються за одне й теж правопорушення (наприклад, ст. 15 КпАП). Ця обставина наближує дисциплінарну відповідальність до адміністративної.\

Ø    В основу відмежування адміністративної відповідальності від дисциплінарної можна покласти ті ж ознаки, що й при її відмежуванні від інших видів відповідальності:

1.                 За органами, які притягують до неї. До адміністративної відповідальності притягають органи або посадові особи, з якими винний, як правило, не має службових або трудових відносин і яким правопорушник безпосередньо не підпорядкований. За дисциплінарної відповідальності право накладати стягнення мають посадові особи, яким порушники дисциплінарних поло­жень безпосередньо або опосередковано підпорядковуються.

2.                 За правовими наслідками. Притягнення до дисциплінарної відповідальності перешкоджає службовому просуванню особи, підвищенню її в посаді. Виключним видом дисциплінарного стягнення є звільнення особи. Адміністративна відповідаль­ність, як правило, не супроводжується негативними для право­порушника наслідками в його службовій діяльності. У цілому дисциплінарна відповідальність відрізняється від адміністратив­ної характером санкцій, ступенем суспільної шкідливості, вона не має таких видів стягнення, як штраф, конфіскація, виправні роботи тощо.

3.                 За колом суб'єктів. Коло суб'єктів дисциплінарної відповідальності значно менше, ніж адміністративної. Ними не можуть бути юридичні особи, громадяни України, іноземні громадяни. До них належать лише особи, що працюють в державних, громадських організаціях, установах, військовослужбовці, особи рядового та начальницького складу органів внутріш­ніх справ, СБУ, студенти, учні навчальних закладів, тобто усі особи, які пов'язані трудовими, службовими або навчальними відносинами з виробництвом, службою, навчальним закладом.

4.                 За нормативними та фактичними підставами. Неминучість нормативних підстав пояснюється різницею в законодавстві, яким воно регламентується.

Відмінність адміністративної відповідальності від дисциплінарної за фактичними підставами пов'язано з різними об'єктами протиправного посягання.

Об'єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, що виникають у різних сферах державного управління.

Об'єктом дисциплінарного проступку є трудові та службові правовідносини.

5.                 За процедурою застосування і здійснення. На відміну від провадження у справах про адміністративні правопорушення, в дисциплінарному провадженні факт скоєння проступку встановлюється на підставі записів, пояснень винного. Порядок накладення стягнення, як правило, оформляється наказом по органу, установі, підприємству. В адміністративному - факт вчинення встановлюється на підставі протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, в дисциплінарному провадженні менш виражені стадії провадження у справі.

Ø  Адміністративній відповідальності властиві наступні особливості:

1. Адміністративна відповідальність має публічний державно-обов'язковий характер. Виявляється це в тому, що проступок за будь-яких умов, навіть коли він спрямований проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охорона якого - мета і функція держави.
2. Право адміністративного покарання, як правило, зосереджується в органах виконавчої влади, у судах загальної юрисдикції, адміністративних комісіях при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад, виконавчих комітетах відповідних рад, що обумовлює надання їм юрисдикційних повноважень, що є по суті судовими функціями (органи, які їх здійснюють, називаються "органами адміністративної юрисдикції").
3. Це самостійний вид правової відповідальності, що настає за адміністративні проступки в різних сферах державного управління. Законодавство про адміністративну відповідальність охороняє митні, податкові, лісові, земельні, фінансові, водні, природоохоронні відносини, які регулюються відповідними нормами відповідних галузей права. Як зазначає Л.В. Коваль, "норми адміністративної відповідальності "немов" обслуговують норми інших галузей своїм правоохоронним, заборонювальним, каральним впливом".
4. Вона є специфічною формою правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів і є наслідком винного суспільно шкідливого (антигромадського) діяння. В адміністративній відповідальності знаходять вияв обидва аспекти правової відповідальності: позитивний та ретроспективний. Позитивним є обов'язок (правовий, соціальний) виконувати норми права, їх приписи, нести відповідальність за порушення таких. Ретроспективний аспект вказує на те, що є відповідальністю за вчинений проступок, тобто вчинене діяння.
5. Адміністративна відповідальність врегульовується та захищається, як правило, в позасудовому порядку. Судді судів загальної юрисдикції розглядають справи у випадках, передбачених законодавством, одноособово (ст. 221 КпАП, ст. 12 Закону "Про боротьбу з корупцією").
6. Вона є одним з видів державного примусу, становить державний примус у вигляді застосування встановлених законодавством адміністративних стягнень. Реалізується в умовах неслужбової підлеглості.
7. Вона зобов'язує правопорушника дати відповідь перед повноважним державним органом щодо своїх неправомірних дій і понести за це стягнення з негативними для правопоруш­ника наслідками (морального або матеріального характеру).
8. Фактичною підставою для настання адміністративної від­повідальності, як правило, є адміністративне правопорушення (проступок). У деяких випадках законодавством передбачена адміністративна відповідальність за злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки.
9. Нормативною підставою адміністративної відповідальності крім КпАП є інші законодавчі акти, зокрема, Повітряний кодекс (ПК) України (ст.ст. 89-102), Водний кодекс (ВК) України (ст.ст. 110-111), МК (ст.ст. 319-406), закони України "Про боротьбу з корупцією", від 3 липня 1996 р. "Про рекламу" (в редакції Закону від 11 липня 2003 р.), від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян" тощо.
10. Правами щодо здійснення адміністративного провадження наділене широке коло повноважних державних органів, перелік яких визначений законодавством. Так у ст. 255 КпАП визна­чені уповноважені особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
11. Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи. Разом з тим у ст. 184 КпАП передбачається відпові­дальність батьків за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від 14 до 16 років.
12. Вона, як правило, застосовується до фізичних осіб, але не виключає можливості притягнення до відповідальності юридичних осіб.
13. Суть адміністративної відповідальності полягає в тому, що до винних у вчиненні правопорушення застосовуються адмі­ністративні стягнення, а до неповнолітніх - заходи впливу,
14. Реалізується у відповідних процесуальних формах. Встановлено особливий спрощений порядок притягнення до відпо­відальності, який створює умови для оперативності і економічності застосування стягнень, дає необхідні гарантії здійснення права на захист. Також передбачає можливість притягнення особи до відповідальності без складання протоколу, стягнення штрафу на місці скоєння правопорушення (ст. 258 КпАП).
15. Право встановлювати адміністративну відповідальність надано Верховній Раді України (ст. 92 Конституції), але в деяких випадках її можуть встановлювати Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, обласні, районні, міські ради та їх виконкоми (ст. 5 КпАП), обласні, Київська і Се­вастопольська міські ради (крім того, можуть встановлювати правила, за порушення яких адміністративна відповідальність настає за ст.ст. 152, 159, 182 КпАП).
16. На відміну від інших видів відповідальності за вчи­нення адміністративних проступків на правопорушників накладаються відповідні адміністративні стягнення, заходи впливу, адміністративне видворення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства; зміст адміністративної відповідальності становить накладення адміністративних стягнень.
17. Метою застосування адміністративного стягнення є покарання та виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, відновлення порушених суспільних відносин, відшкодування шкоди.
18. При повторюваності порушень більше одного разу протягом року виникає необхідність застосування більш суворих адміністративних заходів (стягнень).
19. Більшість адміністративних порушень характеризується недодержанням загальнообов'язкових правил, коли діяння становить формальний склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків матеріального характеру.
20. Введення до багатьох норм КпАП дискреційних повноважень, тобто права діяти на власний розсуд при встановленні адміністративних заборон або нових видів покарань, при застосуванні альтернативних стягнень, при визнанні обставин скоєння проступків такими, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, при обранні місця розгляду адміністративної справи, скасування, зміни постанови з адміністративної справи.
21. Крім того, адміністративна відповідальність має: свій механізм запровадження адміністративних загальнообов'язкових правил (заборон); власний об'єкт правоохоронні власний метод правоохорони (адміністративний та адміністративно-судовий); свої матеріальні, процесуальні норми, систему адміністративних покарань; особливості нормативного врегулювання адміністративної відповідальності.

Суспільні відносини, що врегульовуються інститутом адміністративної відповідальності, різні за своїм обсягом та змістом. Вона реалізується як в матеріальних нормах (які передбачають конкретні права та обов'язки), так і в процесуальних.

Обставини, що звільняють від відповідальності, виключають, пом'якшують та обтяжують адміністративну відповідальність

Обставини, що звільняють від відповідальності, в системі вищевказаних проступків застосовуються не часто. Сутність звільнення від адміністративної відповідальності полягає в тому, що винна у вчиненні адміністративного правопорушення особа у встановленому законом порядку звільняється не тільки від самого покарання, а й від інших можливих наслідків.

Згідно зі ст. 21 КпАП до них слід віднести: передачу мате­ріалів на розгляд товариського суду, громадської організації. При цьому враховуються характер вчиненого проступку, особа правопорушника, а також об'єктивні обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність, передбачені в ст. 34 КпАП. При цьому звільнення від відповідальності не передбачає інших її умов або накладення інших видів стягнення, передбаче­них адміністративним законодавством. У цьому випадку адміністративне стягнення заміняється заходами громадського впливу. Звільнення від адміністративної відповідальності з передачею справи на розгляд вищезазначених органів можливе лише після засвідчення факту вчинення проступку в протоколі адміністративного правопорушення, встановлення вини правопорушника, щирого розкаяння винного.

У ст. 22 КпАП встановлюється умова, за якої можливо звільнення від адміністративної відповідальності, тобто якщо особа вчинила малозначне правопорушення. В цьому випадку уповноважений орган (посадова особа), що уповноважена вирішувати справу, може обмежитись усним зауваженням.

Разом з тим необхідно відзначити, що в адміністративному законодавстві відсутній перелік малозначних проступків і відсутнє поняття "малозначності". Це питання в кожному окремому випадку вирішується органом (посадовою особою), уповноваженим розглядати адміністративну справу. Малозначність протиправних дій правопорушника витікає з випадковості цих дій або якщо вони спричинили зовсім незначну шкоду.

Не всі зовні протиправні діяння в дійсності є такими. В адміністративному законодавстві існують обставини, які виключають суспільну шкідливість і протиправність проступку.

В теорії права до обставин, що виключають юридичну відповідальність, деякі фахівціюристи відносять:

1. необхідну оборону;
2. крайню необхідність;
3. затримання злочинця;
4. виправданий професійний ризик;
5. виконання наказу;
6. виконання професійних функцій;
7. згода потерпілого;
8. виконання службового обов'язку;
9. здійснення свого права тощо.

В ст. 17 КпАП зазначено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Ø  Крайня необхідність - це випадок зіткнення 2 інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода менш важливому інтересові.

Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: протиправними діями людини; діями тварин; природними явищами; джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо.

·         Наприклад, при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди виникла обставина, коли необхідно швидко доставити особу, яка отримала травму, до медичної установи. Водій транспортного засобу, порушуючи правила дорожнього руху, доставляє травмовану особу в лікарню, в якій їй надається необхідна медична

допомога або рятується життя. Фактично в його діях є склад адміністративного правопорушення, пов'язаного з порушенням правил дорожнього руху, але шкода, яку заподіяв водій, ряту­ючи здоров'я та життя особи, не могла бути усунута іншими засобами, заподіяна ж шкода - порушення правил дорожнього руху - є менш значною, ніж відвернута - шкода здоров'ю та життю особи.

Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках):

1. небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій;
2. за крайньої необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб;
3. шкода, яка заподіюється за крайньої необхідності, по­винна бути меншою, ніж та, яка відвернута.

Ø  Необхідною обороною є дія, вчинена при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (явної невідповідності захисту характерові і суспільній небезпеці посягання).

Дії, вчинені в стані необхідної оборони, є правомірними, суспільно корисними, вони виключають суспільну небезпечність (в адміністративному законодавстві - шкідливість) та протиправність діяння. Провадження в справах про адміністративні правопорушення підлягає обов'язковому припиненню за від­сутністю складу проступку.

Підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне (шкідливе), протиправне посягання; якщо його немає, не може бути й необхідної оборони.

До ознак необхідної оборони можна віднести:

1. заподіяння шкоди особі, що посягає;
2. своєчасність оборони;
3. метою оборони є захист від протиправного посягання;
4. відповідність оборони та посягання.

Якщо за необхідної оборони були порушені вимоги її відповідності посяганню або була явна невідповідність захисту суспільній шкідливості посягання, за умисного вчинення таких протиправних дій може настати перевищення меж необхідної оборони. Заподіяна шкода нападнику може бути визнана правомірною тільки в межах необхідності, тобто той, хто захищається, може застосовувати такі ж засоби і знаряддя, як і нападник, а також заподіяти нападнику таку ж шкоду, якою той йому загрожував.

Захист можна визнати правомірним і при заподіянні більшої шкоди, з тією умовою, щоб заподіяна шкода явно не пере­вищувала шкоду загрози, яка в цьому разі не була необхідною. Тобто завдана шкода повинна бути достатньою лише для відвернення посягання. При цьому необхідно враховувати такі обставини, як:

• несподіваність посягання;
• психологічний стан особи, яка захищається;
• можливість вчинити інакше.

Через відсутність юридичної практики вивчення адміністративних справ такої категорії неможливо привести конкретні приклади застосування необхідної оборони в адміністративному законодавстві (авторами було розглянуто більше 4 тисяч адміністративних справ). Застосування цього інституту більше притаманно кримінальному законодавству.

Ø  Але на прикладі ст. 173 КпАП можна визначити, що відповіддю на образливе чіпляння до особи з боку правопорушника може бути відбиття його спроби схопити руку, одяг, речі, відштовхування від себе на безпечну відстань, прохання припинити протиправні дії в активній формі тощо. Якщо ж дії особи, яка захищається від протиправного діяння, потягли негативні наслідки для здоров'я нападника, то буде наявне перевищення меж необхідної оборони в адміністративному законодавстві. У цьому випадку інтереси особи, що захищається від посягання, врегульовуються нормою (КК) про необхідну оборону, яка визначає більш конкретні критерії співвідношення захисту та посягання.

ü  Неосудність - це нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психіч­ного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

В адміністративному законодавстві неосудність визначається як вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності у стані, в якому вона не могла усвідомлювати своїх діянь або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 20 КпАП).

Осудність є передумовою притягнення до відповідальності та реалізується за наявності вини в нормах КпАП. Вчинення адміністративного правопорушення неосудною особою виклю­чає відповідальність, порушене адміністративне провадження припиняється за відсутністю складу правопорушення.

Для визначення неосудності використовують поєднані між собою 2 критерії: медичний та юридичний.

Застосування одного з цих критеріїв без зв'язку з іншим при кваліфікації проступків та при проведенні медичного обстеження недопустимо.

Юридичний критерій складається в свою чергу також з 2 ознак: інтелектуального та вольового моментів (елементів).

Інтелектуальний момент означає, що особа не могла усвідомити своїх дій. Вольовий - особа не могла керувати своїми діями.

Інтелектуальна ознака означає, що:

1. особа не розуміла фактичної сторони проступку, не розуміла його суспільну (антигромадську) шкідливість;
2. особа не здатна усвідомити протиправність своїх дій, ця обставина виникла внаслідок психічного захворювання або розладу здоров'я.

Вольовий момент означає, що особа не здатна керувати своїми діями, тобто вона розуміє суспільну шкідливість вчинку, але через хворобу не спроможна керувати собою.

Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо визначити один з двох його елементів.

Медичний критерій визначає коло тих психічних захворювань, з якими пов'язані протиправні дії особи. Для визначення особи неосудною достатньо встановлення однієї ознаки юри­дичного критерію і одне психічне захворювання з перерахованих у ст. 20 КпАП:

1. до хронічних душевних захворювань можна віднести - шизофренію, епілепсію, прогресивний параліч тощо;
2. тимчасовий розлад душевної діяльності - алкогольні психози, патологічне сп'яніння тощо;
3. слабоумство, тобто нерозвинутість інтелекту із знижен­ням розумових здібностей (дебільність, імбецильність, ідіотія);
4. інший хворобливий стан - психопатія, неврози тощо.

Законодавство деяких країн (наприклад Польща, Чехія, Угорщина) дає визначення так званої "зменшеної осудності" - проміжного стану між осудністю та неосудністю окремої категорії громадян, які частково здатні усвідомлювати характер своїх дій і керувати ними. Якщо особа має таку здатність, то вона осудна і несе відповідальність. Якщо ж особа таку здатність не має, то вона неосудна, що виключає відповідальність за вчинене нею діяння. "Зменшена осудність" законодавством України не передбачена.

Деякі положення розділу про підстави адміністративної відповідальності, ознак та складу адміністративних правопорушень, визначення обставин, що звільняють або виключають адмі­ністративну відповідальність, носять спірний характер. Відчу­вається значний дефіцит наукових розробок у цій сфері, що в свою чергу ставить проблему їх оновлення, як і поновлення змісту адміністративної відповідальності взагалі.

Важливою умовою і основою індивідуалізації адміністративного стягнення є врахування обставин справи, які пом'як­шують або обтяжують відповідальність. Ці обставини врегульовані в ст.ст. 34, 35 КпАП. Так, до обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення належать: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслід­ків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Закон не встановлює вичерпного переліку обставин, що пом'якшують відповідальність. Органу адміністративної юрисдикції (посадовій особі) надається право визнати пом'якшуючими обставинами, які не вказані в законодавстві. Теоретично до таких обставин можуть бути віднесені: позитивна характеристика з місця роботи, проживання, похилий вік особи, заслуги перед державою, активна участь у громадському житті тощо.

З іншої сторони законодавство передбачає вичерпний перелік обставин, що обтяжують відповідальність. Врахування інших обтяжуючих обставин, не передбачених ст. 35 КпАП, є немож­ливим і впливає на законність прийнятого рішення. Обстави­нами, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення, визнаються:

1. продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; вимоги, що надходять від уповноваженої особи, повинні бути законними; вимога уповноваженої особи про припинення протиправної поведінки повинна витікати з її повноважень, якими вона наді­лена від імені держави; невиконання правопорушником вимоги уповноваженої особи про припинення протиправної поведінки повинна характеризуватися навмисними діями особи;
2. повторне протягом року вчинення однорідного право­порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчи­нила злочин. Умови, за яких настають обставини: повторне правопорушення повинно бути вчинене правопорушником на протязі року з часу закінчення виконавчого провадження; повторне правопорушення повинно бути однорідним з раніше вчиненим; правопорушник раніше вже притягався до відповідальності за вчинене ним правопорушення (у тому числі і вчинення злочину);
3. втягнення неповнолітнього в правопорушення. Умови, за яких настають обставини: особа, яку втягують у протиправну діяльність, повинна мати вік не більше 18 років; усвідомлення особою, яка втягає неповнолітнього у протиправну діяльність, що інший учасник правопорушення неповнолітній; правопоруш­ник шляхом умовляння або інших дій схилив неповнолітнього на вчинення проступку;
4. вчинення правопорушення групою осіб. Умови, за яких настають обставини: скоєння правопорушення двома або більше особами; група правопорушників діяла за єдиним об'єднаним наміром;
5. вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин. Правопорушення вчиняється під час: пожежі, яка охопила значну територію, повені, землетру­су тощо; техногенної катастрофи; масових заворушень серед населення; епідемій, епізоотій; введення на території надзвичай­ного або воєнного станів;
6. вчинення правопорушення у стані сп'яніння. Орган (поса­дова особа), який накладає стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати цю обста­вину обтяжуючою.

3.Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб

Вченими-адміністративістами неодноразово висловлювалась думка про те, що до суб’єктів адміністративної відповідальності слід віднести юридичну особу і закріпити це на законодавчому рівні, тобто в Загальній частині КУпАП «поряд із фізичною особою», така думка відповідає й міжнародному досвіду. Наприклад, у Кодексі Латвії про адміністративні правопорушення ст. 14-1 «Відповідальність юридичних осіб» закріплено: «У випадках, окремо передбачених в цьому кодексі, і у виданих думами самоврядувань зобов'язуючих правилах за адміністративні порушення до відповідальності призиваються юридичні особи. Особи, які ведуть комерційну діяльність, але які не є юридичними особами, за адміністративні порушення відповідають так само, як юридичні особи» [1]. 

Кодексом Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення роз’яснено, що «юридична особа визнається винною у вчиненні адміністративного правопорушення, якщо буде встановлено, що цією юридичною особою не дотримані норми (правила), за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, і цією особою не були прийняті всі заходи щодо їх дотримання» (ст. 3.5) [3]. Адміністративні правопорушення (проступки) в Німеччині (по-німецьки «Ordungswidrigkeiten») є частиною кримінального права та розглядаються у межах

кримінального провадження. Кримінальний кодекс Федеративної Республіки Німеччини у параграфі 12 глави 1 першого розділу розрізняє злочини та проступки: «Злочинами є протиправні діяння, за вчинення яких в якості мінімального покарання передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін від одного року і більше (1). Проступками є протиправні діяння, за вчинення яких мінімальним покаранням є позбавлення волі на більш короткий термін або грошовий штраф (2)» [4].  Отже, проступок, на відміну від злочину, являє собою дрібне правопорушення за яке передбачено штраф або короткочасне позбавлення волі. У цьому ж кодексі у параграфі 14 передбачено, що «якщо хто-небудь діє в якості уповноваженого органу юридичної особи або як член такого органу, як уповноважений член торгового товариства або як законний представник іншого, то закон, згідно з яким караність ґрунтується на особливих якостях особи, відносинах або обставинах (особливі індивідуальні ознаки), застосовується також і до представника, навіть якщо ці ознаки є не у нього, а у особи, яку він представляє (1)» [4]. 

Це далеко не повний перелік законодавчих актів зарубіжних країн, де адміністративна відповідальність юридичної особи закріплена безпосередньо у нормативно-правових актах. В деяких кодексах, як, наприклад, у Адміністративному кодексі республіки Білорусь, така відповідальність більш деталізована, в деяких  закріплена досить загально. Проте, у всіх випадках подібне положення стає підґрунтям для притягнення саме юридичної особи, а не фізичної особи–власника, до адміністративної відповідальності.

Як зазначає Ю.П. Битяк: «У разі скоєння правопорушення юридичною особою можливі три види правових наслідків: притягнення до відповідальності посадової особи, як за порушення митних правил; притягнення до відповідальності одночасно і юридичної, і посадової осіб, як у разі скоєння порушення в сфері обмеження монополізму; притягнення до відповідальності лише юридичної особи, як у випадку порушення правил містобудування» [5]. Таким чином, в силу особливостей адміністративного законодавства адміністративна відповідальність юридичної особи тісно переплітається з адміністративною відповідальністю фізичної особи. 

Відповідно до КУпАП суб'єктами адміністративної відповідальності є лише фізичні особи. Однак на законодавчому рівні встановлено адміністративну відповідальність і юридичних осіб. Інтенсивний розвиток цього виду відповідальності розпочався після здобуття Україною незалежності і був зумовлений процесами зростання підприємництва та становлення ринкової економіки, які призвели до утворення значної кількості юридичних осіб, заснованих на приватній формі власності.

Як відомо, юридичні особи визнаються суб'єктами правових відносин не тільки в адміністративному, а й у багатьох інших галузях права, зокрема, в цивільному, господарському, податковому та ін. Вступаючи у правові відносини, вони своїми діями можуть реалізовувати надані їм права та виконувати покладені на них обов'язки, тобто здійснювати правомірну поведінку. Але вони можуть і порушувати приписи норм права, тобто вчиняти правопорушення, за вчинення яких передбачено притягнення юридичної особи до юридичної відповідальності.

Наприклад, ст. 35 Закону України "Про пожежну безпеку", яка передбачає, що за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть притягатися до сплати штрафу, який не може перевищувати 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації1. В п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" встановлено, що за виконання будівельних робіт, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, з порушника стягується штраф у розмірі 10 % вартості виконаних робіт1.

І хоча в текстах обох законів термін "адміністративна відповідальність" не міститься, однак з наступних причин можна стверджувати, що йдеться саме про неї. По-перше, в приписах містяться описи протиправних діянь, які можуть бути вчинені у різних сферах державного управління. По-друге, за вчинення правопорушення встановлено адміністративне стягнення (в нашому випадку це штраф, але застосовуються й інші види стягнень, від попередження аж до ліквідації юридичної особи). По-третє, в обох випадках рішення про накладення стягнення приймає орган виконавчої влади. По-четверте, рішення по справі приймається у спрощеному, характерному для адміністративного процесу порядку.

Аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати, що нині інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб перебуває в процесі становлення. Він ще остаточно не сформувався і містить багато суперечностей і прогалин, однак заперечувати його існування не має жодних підстав. Вагомим кроком на шляху його розвитку стало прийняття ГК України. У главі 28 цього Кодексу вперше зроблено спробу визначити загальні засади адміністративної відповідальності юридичних осіб. У ній встановлено перелік адміністративних стягнень, які законодавець називає адміністративно-господарськими санкціями, надано характеристику кожному з них, визначено строк їх застосування та гарантії прав юридичних осіб у разі неправомірного притягнення їх до відповідальності. Тобто ГК України можна назвати не тільки законом, який офіційно визнав адміністративну відповідальність юридичних осіб, а й першим кодифікованим актом, у якому зібрано загальні положення щодо такої відповідальності.

Однак слід пам'ятати, що приписи ГК України стосуються далеко не всіх випадків адміністративної відповідальності юридичних осіб. Вони регулюють відповідальність за порушення у сферах обмеження монополізму, захисту конкуренції, захисту прав споживачів, містобудування, реклами, виконання державних замовлень тощо. На відповідальність за порушення у сфері оподаткування, пожежної та санітарно-епідеміологічної безпеки, використання природних ресурсів, банківської діяльності та деяких інших ці загальні положення не поширюються.

Адміністративну відповідальність юридичних осіб слід розглядати як самостійний вид адміністративної відповідальності. Він тісно переплітається з адміністративною відповідальністю фізичних осіб. Так, у разі вчинення адміністративного правопорушення юридичною особою можливі три варіанти правових наслідків: притягнення до відповідальності самої юридичної особи, як у разі порушення правил містобудування; притягнення до відповідальності одночасно і юридичної особи, і посадових осіб, як у разі вчинення порушення у сфері обмеження монополізму; притягнення до відповідальності лише посадової особи, як за порушення митних правил.

Для подальшого розвитку інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб необхідно проведення кодифікації законодавства у цій сфері. Це дозволить більш ефективно застосовувати відповідні правові норми, а також створить надійну базу для подальшої роботи в напрямку вдосконалення цього законодавства та практики його реалізації. У процесі кодифікації слід установити чіткий перелік органів, уповноважених приймати рішення про накладення адміністративних стягнень на юридичних осіб (зараз їх більше 40). Також треба розробити єдиний порядок розгляду справ про накладення адміністративних стягнень. Нині він відсутній.

Крім того, потребує вирішення питання щодо вини юридичних осіб. Традиційно воно залишалося поза увагою законодавця. Вперше до нього звернулися у ст. 10 Законі України від 11 червня 2009 р. "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень"1 .

Ø  Стосовно адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення ПДР не можна не згадати рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 за № 23-рп/2010 (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху), в якому констатується, що Конституційний Суд, "виходячи з конституційного принципу індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України), правової доктрини, положень КУпАП (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина) та своєї правової позиції, за якою "суб'єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа" (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001) у справі про відповідальність юридичних осіб), вважає, що суб'єктом, який підлягає адміністративній відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, є фізична особа".

4.Заходи адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.

 поняття адміністративного стягнення

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавленні або обмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно є необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопору­шенням. За вчинений проступок громадянин або позбавляється певного суб'єктивного права, або обмежується його правосуб'єктність, або на нього покладаються спеціальні "штрафні" обов'язки. Тобто, можна дати наступне тлумачення поняття адміністративного стягнення - це заходи примусу, що застосо­вуються уповноваженими державними органами, як правило, виконавчої влади, від імені держави до осіб, винних у скоєнні адміністративного правопорушення.

система й види адміністративних стягнень.

Систему адміністративних стягнень закріплено в ст. 24 КпАП, в якій їх перераховано з врахуванням зростання суворості:

• попередження (ст. 26 КпАП);
• штраф (ст. 27 КпАП);
• оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчи­нення або безпосереднім об'єктом правопорушення (ст. 28 КпАП);
• конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст. 29 КпАП);
• позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (ст. ЗО КпАП);
• виправні роботи (ст. 31 КпАП);
• адміністративний арешт (ст. 32 КпАП).

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване видворення за межі України. З перерахованих адміністративних стягнень конфіскація та оплатне вилучення в окремих випадках можуть застосовуватися як основні, так і додаткові стягнення, усі інші тільки як основні.

Ø  Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. Це найменш суворе адміністративне стягнення, яке застосовується за незначні адміністративні проступки. Воно спрямоване на поінформування правопорушника, що його поведінка носить антигромадський характер і засуджується нормами адміністративного права, і що йому слід припинити вчинення таких дій, в протилежному випадку він буде притягнутий до більш суворого покарання. Це офіційне попередження правопорушника стосовно недопустимості таких діянь у майбутньому.

Застосовуючи цей вид адміністративного стягнення, юрисдикційний орган дає негативну державну оцінку неправомір­ному діянню, а не вимагає припинити подібні проступки. Як правило, попередження виноситься щодо осіб, протиправні дії яких не становлять підвищеної суспільної небезпеки. Поперед­ження виконує свою виховну роль тоді, коли застосовується не заочно, а у присутності правопорушника.

Попередження вважається тільки тоді адміністративним стягненням, якщо воно оформлене у відповідному порядку письмовою постановою або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим встановленим способом (наприклад, запис у талоні до посвідчення водія). Тобто, якщо попередження оформляється усно, це не є адміністративним стягненням.

У ст. 324 МК зазначається, що рішення про попередження приймається керівником митного органу або його заступником у формі постанови про накладення адміністративного стягнення, постанова оголошується правопорушникові.

Крім того, ст. 29 Закону "Про об'єднання громадян" пе­редбачається застосування цього виду стягнення до юридичної особи. Накладається відповідним легалізуючим органом у письмовому вигляді при вчиненні об'єднанням громадян право­порушення, що не тягне за собою обов'язкового застосування іншого виду стягнення.

Слід зазначити, що для відповідної правової оцінки по­передження важливо враховувати той факт, що в багатьох випад­ках його застосування обтяжує становище винного при вчиненні ним повторного протягом року адміністративного проступку. В цьому випадку правопорушник притягується до підвищеного штрафу (п. 2 ч. 1 ст. 35 КпАП).

Попередження як адміністративне стягнення відрізняється від усного зауваження рядом специфічних ознак:

1. Попередження вважається заходом адміністративного стяг­нення, а усне зауваження - заходом державного й громадського осудження.
2. Попередження як захід адміністративного стягнення ви­носиться у письмовій формі (ст. 26 КпАП та ст. 324 МК), а зауваження - в усній формі.
3. Попередження застосовується компетентним органом, а усне зауваження - на розсуд особи, яка виявила правопору­шення.
4. Попередження як захід стягнення призначається за просту­пок більш серйозний, ніж той, за який можна обмежитись усним зауваженням.
5. Попередження є заходом адміністративної відповідаль­ності, а усне зауваження застосовується як захід громадського впливу, який звільняє особу від адміністративної відповідаль­ності (ст. 21 КпАП).

В обох випадках орган (посадова особа) при вирішенні питан­ня про притягнення до відповідальності особи повинен зважити не тільки усі обставини, шо пом'якшують або обтяжують відпо­відальність, але й встановити фактори, які можуть відповісти на запитання, чи доцільно обмежитись тільки усним зауваженням щодо цього правопорушника чи ні?

Порівняно з іншими стягненнями попередження - найбільш м'який захід адміністративної відповідальності. Воно має, передусім, виховний характер і не спричиняє обмеження майнових та інших прав порушника, однак тягне за собою елемент покарання. Тому морально-виховне значення адміністративного попередження, на наш погляд, залишається ефективним засобом боротьби з правопорушеннями та їх профілактики.

Ø  Штраф - найбільш поширений вид адміністративного стягнення майнового характеру. Він накладається на правопорушників в адміністративному або судовому порядку у випадках і межах, передбачених актами вищих органів державної влади і управління. Розмір штрафу визначається переважно щодо офіційно встановленого розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян або, в окремих випадках, у кратному розмірі до вартості проїзду або товару. Що стосується посадових осіб на відміну від громадян, чинним законодавством встановлені, більш високі розміри стягнень.

Адміністративні штрафи можуть встановлюватись у відносно визначеному розмірі (за наявності верхньої межі) - наприклад, ст. 211-1 КпАП; з визначенням верхньої та нижньої мети - ст. 173 КпАП; у твердому розмірі, що визначає конкретний розмір штрафу.

Таким чином, створюються умови для накладення стягнень

Таким чином, створюються умови для накладення стягнень, виходячи із самого виду правопорушення, з урахуванням особи, майнового стану винного. Крім цього, на розмір штрафу впливає вид суб'єктів правопорушення (громадяни, посадові особи тощо), посада суб'єкта, який накладає штраф або вид органу адміністративної юрисдикції.

При регулюванні розмірів адміністративних штрафів законо­давець підвищує їх при необхідності посилення відповідаль­ності за повторність вчинення правопорушень, а саме, зростання штрафних санкцій, передбачених за розпивання спиртних напоїв та появу у п'яному вигляді в громадському місці (ст. 178 КпАП); порушення громадянами правил зберігання або перевезення вогнепальної зброї та боєприпасів (ст.ст. 194, 195 КпАП); азартні ігри (ст. 181 КпАП); порушення правил торгівлі (ст. 155 КпАП) тощо.

В адміністративному провадженні штраф застосовується виключно як грошове стягнення, хоча історії адміністративно-штрафної практики України відомі й інші його форми, на­приклад, натуральний штраф (зерном, картоплею) в сільській місцевості.

Штраф в адміністративно-юрисдикційній практиці - домінуюча форма адміністративної відповідальності, оскільки він передбачений як єдиний або альтернативний захід стягнення за більшість адміністративних правопорушень, що містяться в Особливій частині КпАП.

Штрафи як адміністративні стягнення відрізняються від однойменної кримінально-правової санкції не тільки розмірами, але й порядком встановлення, своїм призначенням. А саме, адміністративний штраф - основний вид стягнення, а штраф, як кримінальна санкція може застосовуватись як основне, так і додаткове покарання. Адміністративний штраф не може засто­совуватись як заміна інших стягнень, і може накладатись разом з додатковими стягненнями.

Отже, множинність суб'єктів "права покарання", суб'єктів, до яких застосовується адміністративний штраф, його порівняно невеликі розміри, нескладний порядок застосування, значний виховний, превентивний, репресивний потенціал, оперативність процедури стягнення свідчать не тільки про самостійний ха­рактер адміністративного штрафу як виду штрафної каральної санкції, а й про доцільність подальшого вивчення можливос­тей цих санкцій в інтересах зміцнення державної дисципліни та засад законності в країні.

Ø  Оплатне вилучення предмета - специфічний вид грошово-матеріальних стягнень, накладених за вчинення адміністративних проступків з використанням спеціальних предметів, приладів, або безпосереднім об'єктом яких є заборонений предмет. Оплатне вилучення цього предмета складається з його примусового вилучення у особи, яка правомірно ним володіє, та подальшої реалізації з передачею одержаної суми колишньому власнику за винятком збитків по реалізації предмета (ч. 1 ст. 28 КпАП).

В законодавстві цей захід стягнення застосовується

В законодавстві цей захід стягнення застосовується в основному за порушення, які становлять найбільшу суспільну шкідливість. У більшості випадків оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення, застосовується як додатковий захід (поряд зі штрафом та позбавленням спе­ціального права, наданого особі). КпАП передбачає оплатне вилучення як основний та додатковий захід стягнення (ст. 25 КпАП).

Оплатне вилучення слід відрізняти від інших видів вилу­чення, таких як: реквізиція та конфіскація.

Оплатне вилучення предмета як захід адміністративного при­мусу суттєво відрізняється від реквізиції:

1. Реквізиція - адміністративно-примусовий захід, який застосовується державними органами у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин; оплатне вилучення - захід адміністративного стягнення.
2. Реквізиція виявляється в оплатному відчуженні або тимча­совому вилученні на оплатній основі майна громадян або державних органів, громадських організацій, оплатне ж вилучення поширюється тільки на конкретні предмети, знаряддя або без­посередній об'єкт проступку.
3. Якщо реквізиція не є санкцією з боку держави і ніяк не пов'язана з адміністративним правопорушенням, застосовується у виключних випадках, то оплатне вилучення - захід адміністра­тивного стягнення за скоєння адміністративного проступку.
4. Реквізиція на відміну від оплатного вилучення може бути й тимчасовим заходом, який застосовується не тільки до гро­мадян, а й до громадських організацій.
5. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо, при оплатному ж вилученні правопорушнику, як колишньому власнику реалізованої речі, повертається лише виручена сума з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Оплатне вилучення предмета вважається більш м'яким за­ходом стягнення, ніж конфіскація. Від неї воно відрізняється оплатним характером. Отже, повторне протягом року порушення правил зберігання або перевезення зброї як додаткове стягнення тягне конфіскацію зброї (ч. 2 ст. 191 КпАП), скоєння того ж проступку вперше має наслідком застосування лише оплатного вилучення як додаткового стягнення.

Необхідно підкреслити, що найбільш часто органи внутрішніх справ оплатно вилучають вогнепальну зброю та боєприпаси. Ця процедура має, до речі, найбільш складний характер, ос­кільки мова йде про речі, які вимагають дотримання певного режиму прийому, вилучення та зберігання.

Ø  Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, оз­начає безоплатну передачу майна у власність держави. Цей вид стягнення характеризується тим, що конфіскується не все майно порушника, не будь-які речі, що мають споживчу вартість, а лише предмети, що пов'язані із вчиненням адміністративного правопорушення, і які знаходяться в особистій власності порушника. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено за­конами України. Цей вид стягнення вважається більш суворим заходом ніж оплатне вилучення, застосовується виключно за рішенням суду.

Разом з тим конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування (ч. 2 ст. 29 КпАП).

Конфіскація як адміністративне стягнення є судово-адміні­стративним заходом, що застосовується, як правило, як додаткове нарівні з основним стягненням, передбаченим пунктами 1, 2, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 24 КпАП та пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 322 МК.

Як основний вид адміністративного стягнення вона засто­совується за порушення деяких митних правил (ч. 2 ст. 323, ст. 326 МК). На відміну від конфіскації, передбаченої КпАП, в митному законодавстві вона здійснюється незалежно від того, чи є вилучені товари, транспортні засоби власністю особи, яка скоїла порушення митних правил безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для прихову­вання безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України (п. З ч. 1 ст. 322 МК). Неможлива конфіскація предмета, виражена в грошовому екві­валенті - рівноцінна предмету, який підлягає конфіскації.

Конфіскація як адміністративне стягнення не пов'язана з відшкодуванням нанесених громадянам майнових збитків, за виключенням випадків відміни відповідної постанови органу адміністративної юрисдикції з припиненням справи про адмі­ністративні правопорушення, коли особа має право вимагати повернення незаконно відчуженого майна або сплати його вартості.

Конфіскація як адміністративне стягнення

Конфіскація як адміністративне стягнення відрізняється від реквізиції, яка полягає в примусовому вилученні державою у власника майна в державних або суспільних інтересах із сплатою йому його вартості. Конфіскація в адміністративному порядку не переслідує цілей задоволення державної необхідності, яку виконує реквізиція. її мета - примушення особи до виконання покладених на неї законом обов'язків, впливу на правопоруш­ника в інтересах відповідальності за проступок.

Від вилучення речей і документів конфіскація відрізняється:

1. правовою основою застосування (різні норми КпАП);
2. порядком застосування (конфіскація - судовий, вилучення - позасудовий);
3. предметами, які необхідно вилучити (на відміну від конфіскації, яка застосовується до правопорушника, вилученню підлягають речі і документи, які виявлені під час затримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його речей);
4. вилучення речей застосовується як захід адміністративного припинення правопорушення, конфіскація - адміністративне стягнення.

Оцінка конфіскованого майна проводиться спеціальною комісією, за спеціально встановленими правилами.

Ø  Позбавлення спеціального права, наданого громадянинові, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Фактичне позбавлення спеціального права виявляється у вилученні відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка).

Позбавлення спеціального права керувати транспортним засобом, річковими та маломірними судами, права на мисливство та рибальство в системі адміністративних стягнень займає особ­ливе місце. Цей захід складається із позбавлення правопоруш­ника раніше наданого йому права займатися певною діяльністю, виконувати певні види робіт або користуватися певними фонда­ми держави за умови, що особа грубо, систематично порушує порядок користування наданим їй правом.

Об'єктивну необхідність застосування цього стягнення можна пояснити необхідністю встановлення окремих обмежень на дії осіб, яким надано спеціальне право, і які його грубо порушують. Наприклад, зазначене адміністративне стягнення поширюється на право управління транспортними засобами, за недотримання (невиконання) порядку користування спеціальним правом, ско­єння грубих порушень правил дорожнього руху, що створюють загрозу життю, здоров'ю та майну самого порушника та оточу­ючим об'єктам державного та колективного майна, природі. Тому, щоб попередити в майбутньому правопорушення, законо­давець застосовує такий захід адміністративного стягнення.

Для заняття певним видом діяльності або виконання певних видів робіт держава встановлює дозвільний порядок. Для того, щоб громадянину одержати відповідний дозвіл (право), необхідна наявність ряду обов'язкових умов: складення іспитів або технічного мінімуму; наявність певних навичок, проходження стажування або практики; певний стан здоров'я тощо. Деякі права громадянам надаються на визначений строк, після закінчення якого проводиться додаткова перевірка знань або огляд стану здоров'я.

Ø  Позбавлення права займатися певною діяльністю або виконувати певні види робіт може застосовуватись при скоєнні таких адміністративних правопорушень:

• грубе порушення правил полювання (полювання без на­лежного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами (ч. 2 ст. 85 КпАП);
• перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху; проїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника; порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду; проїзду перехресть; зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху; зміни напрямку руху; проїзду спеціальних транспортних засобів; недодержання вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції; порушення правил зупинки і стоянки; роз­ташування транспортних засобів на проїзній частині; корис­тування зовнішніми освітлювальними приладами; попереджу­вальними сигналами; буксирування механічних транспортних засобів; перевезення людей або руху тротуарами чи пішохідними доріжками; ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян (ч. 4 ст. 122 КпАП);
• участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у груповому (більше двох) пересуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожнього руху або загрозу безпеці руху у містах та інших населених пунктах (ст. 122-1 КпАП);
• невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу, а також залишення ними на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, або повторне протягом року вчинення аналогічних дій (ст. 122-2 КпАП);
• в'їзд водіїв на залізничний переїзд на заборонений сигнал світлофора або жест регулювальника чи чергового по переїзду, при закритому шлагбаумі або коли до переїзду наближається поїзд і інші порушення правил проїзду залізничних переїздів, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкод­ження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд (ст. 123 КпАП);
• порушення водіями транспортних засобів правил до­рожнього руху, крім передбачених ст. 123 КпАП, ч. 1 або ч. 2 ст. 130 КпАП, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна;
• керування транспортними засобами (річковими або мало­мірними суднами) особами в стані сп'яніння, передача керу­вання транспортним засобом особі, яка перебуває у стані сп'яніння, а так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого по­рядку огляду на стан сп'яніння, а також вчинення на протязі року аналогічного правопорушення, крім передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння (ст. 130 КпАП);
• ухилення водіїв транспортних засобів, судноводіїв річко­вих або маломірних суден від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння або аналогічні дії, вчинені особами, які не мають права керування судном (ст. 131 КпАП);
• самовільне використання з корисливою метою транспорт­них засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям, а також зберігання транспортних за­собів, що належать підприємствам, установам і організаціям, поза встановленими місцями їх стоянки (ст. 132 КпАП).

В усіх випадках застосування цього стягнення мова йде про позбавлення наданих громадянину спеціальних прав, які відрізняються від конституційних, якими громадяни володіють з часу народження або набуття цивільної дієздатності. Спеціальне право надає право користування окремими засобами (мисливською зброєю, знаряддям для рибної ловлі тощо), спеціалізованими фондами, займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Адміністративне законодавство України передбачає певні пільги для осіб, які користуються спеціальним правом керу­вання транспортним засобом у зв'язку з інвалідністю. Ці особи можуть бути позбавлені такого права тільки у виключних випадках (ч. 2 ст. 30 КпАП), якщо вони керували транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встанов­лених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасни­ками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

За грубе порушення правил мисливства (полювання без на­лежного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами) особи, які вчинили вищезазначені проступки, можуть бути позбавлені такого права. При цьому таке адміністративне стягнення не може бути застосоване до спеціалістів, які працюють в мисливських господарствах, до наукових працівників, які вивчають фауну та засоби мисливства (лісничих, єгерів, мисливців-промисловців, функціональними обов'язками яких є регулювання популяції тварин і для яких мисливство є основним джерелом існування).

Позбавлення спеціального права - за своєю суттю захід тимчасовий, відносно-визначеного характеру, що виявляється у визначенні законодавцем вищої межі цієї санкції, що дає можливість правозастосовним органам в кожному конкретному випадку призначати її з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступенем його вини, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність тощо.

Ø  Виправні роботи - захід адміністративного стягнення, який поєднує в собі 2 аспекти матеріального та обмежувального характеру. Матеріальний аспект знаходить свій вияв в тому, що правопорушник на протязі строку до 2 місяців працює за постій­ним місцем роботи і з його заробітку за рішенням суду (судді) відраховується до 20% заробітку в доход держави. Мета цього заходу стягнення - грошове покарання, вплив на матеріальні інтереси порушника та на його перевиховання в умовах тру­дового колективу. Стягнення не може бути застосоване до військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'яза­них, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, народних депутатів України.

Виправні роботи застосовуються при деяких адміністратив­них проступках з особливою антигромадською спрямованістю, близькі до злочинів: дрібну крадіжку державного або колек­тивного майна (ч. 1 ст. 51 КпАП); ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям (ст. 51-1 КпАП); дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП); поширювання неправдивих чуток (ст. 173-1 КпАП); розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді, вчинені особою двічі протягом року (ч. З ст. 178 КпАП); злісна непокора закон­ному розпорядженню або вимозі працівників міліції (ст. 185 КпАП); повторне протягом року порушення встановленого порядку організації проведення зборів, мітингів, вуличних по­ходів і демонстрацій (ч. 2 ст. 185-1 КпАП); публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції (ст. 185-7 КпАП).

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення за постановою районного судді, яка приймається ним одноособово.

Виправні роботи не можуть бути застосовані

Виправні роботи не можуть бути застосовані до військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового та начальницького складів органів внутрішніх справ, народних депутатів України та осіб, наділених дипло­матичним імунітетом. Мета цього заходу стягнення - грошове покарання, вплив на матеріальні інтереси порушника та його перевиховання в умовах трудового колективу.

Матеріальний вплив при призначенні виправних робіт виявляється в тому, що із заробітку порушника в доход держави проводяться відрахування в розмірі, встановленому постановою районного суду (судді), в межах 20% заробітку. До суми останнього входять: заробітна плата за основним місцем роботи, за сумісництвом, гонорари, які отримані відповідно до договорів та трудових угод. Відрахування не допускаються з пенсій та допомог, які отримуються у порядку соціального забезпечення та страхування, а також з виплат одноразового характеру. Від­рахування здійснюються з усієї суми заробітку без виключення з нього податків та інших платежів.

Застосування цього заходу окрім матеріальних втрат для порушника передбачає і деякі правообмеження: забороняється надання чергової відпустки в період відбування покарання; час відбування виправних робіт не зараховується до стажу роботи, який надає право на отримання щорічної відпустки, надбавок до заробітної плати та інших пільг.

Строк виправних робіт не повинен перевищувати 2 місяців.

Виправні роботи, що призначаються постановою суду (судді) в адміністративному порядку, не тягнуть судимості, і їх необхід­но відрізняти від виправних робіт, передбачених КК (ст. 57). Останні призначаються відповідно до вироку суду за скоєння злочину на строк від 6 місяців до 2 років і мають наслідком судимість. Виправні ж роботи, як захід адміністративної відповідальності, не тягнуть судимості, не є вони й підставою для звільнення з роботи. Виправні роботи не можуть застосовуватись до недієздатних осіб, пенсіонерів, інвалідів, вагітних жінок, осіб, які не мають постійного місця роботи.

Законодавець не встановлює мінімальний строк виправних робіт, але виходячи з доцільності застосування цього адміністра­тивного стягнення, ми вважаємо, що мінімальний строк виправних робіт не повинен бути меншим 15 днів.

Ø  Адміністративний арешт - найбільш суворий захід адміністративного стягнення, який застосовується у виключних випадках. Призначається лише за постановою суду (судді) у тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи поруш­ника, суддя дійде до висновку, що застосування інших видів стягнення буде недостатньо. Призначається цей захід на строк до 15 діб (ст. 32 КпАП).

Винятковість адміністративного арешту виявляється в тому, що він встановлюється за вчинення адміністративних проступків з особливою антигромадською спрямованістю, які найбільш наближені до кримінально-караних. В КпАП адміністративний арешт призначається за скоєння таких правопорушень:

• незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП);
• дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП);
• розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді (ст. 178 КпАП);
• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, військовослужбовця, члена громадського фор­мування з охорони громадського порядку (ст. 185 КпАП);
• порушення порядку організації і проведення зборів, мі­тингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1 КпАП);
• прояв неповаги до суду (ст. 185 КпАП).

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагіт­них жінок, жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І та II груп (ч. 2 ст. 32 КпАП), військовослужбовців та призваних на збори військово­зобов'язаних, осіб рядового та начальницького складів органів внутрішніх справ (ст. 15 КпАП).

Застосування адміністративного арешту не тягне судимості, не є підставою для звільнення з роботи і не перериває трудового стажу. Однак, час перебування під арештом не включається до стажу, який надає право на щорічну відпустку, і заробітна плата за період утримання під арештом не сплачується.

Ø  Видворення за межі України як захід адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або СБУ виключно до іноземців, осіб без громадянства, якшо:

• їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;
• це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і закон­них інтересів громадян України;
• вони грубо порушили законодавство про правовий статус іноземців.

Аналізуючи правову норму актів адміністративної відповідаль­ності, слід зазначити, що сьогодні належним чином чинним законодавством видворення за межі України як вид адміністра­тивного стягнення не регулюється.

Деякі вчені-адміністративісти відносять видворення до числа заходів припинення, хоча ст. 24 КпАП і називає його адміністративним стягненням. Аналізуючи цю точку зору, слід зазначити, що вона має право на існування і відкинути її повністю ми не можемо. У випадку ухвалення рішення про видворення іноземець зобов'язаний покинути територію України в строки, зазначені в рішенні. Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає затриманню і примусовому видворенню, проте для цього необхідна санкція прокурора. Затримання для примусового видворення допускається тільки на строк, необхідний для практичної реалізації такого рішення. Рішення про видворення іноземця може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження не припиняє виконання рішення про видворення. Видворення іноземців здійснюється органами внутрішніх справ. Іноземці, які підлягають видворенню, або юридичні особи, які приймають цих іноземців, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням.

заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх за вчинення адміністративних проступків

Крім стягнень, передбачених ст. 24 КпАП, в ст. 24-1 КпАП законодавець передбачив заходи виховного впливу, які засто­совуються до неповнолітніх, які скоїли правопорушення у віці від 16 до 18 років. До них відносяться:

1. зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2. застереження;
3. догана або сувора догана;
4. передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Зобов'язання привселюдно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого є найменш суворою мірою адміністратив­ного стягнення. Воно застосовується органом адміністративної юрисдикції в тих випадках, коли він дійшов висновку, що неповнолітній усвідомив неправомірність свого поводження, суспільну шкідливість вчиненого діяння і покаявся в цьому.

Застереження - більш суворий захід виховного впливу, і полягає він в усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції офіційного, від імені держави, осуду й осудження неповнолітнього правопорушника і його поводження, що проявилося в здійсненні адміністративного правопорушення, яке не становить великої громадської небезпеки.

Догана чи сувора догана - захід морально-психологічного впливу, який застосовується до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання встановлених правил поведінки і здійснення правопорушень, що свідчать про формування антигромадської установки. Догана чи сувора догана вважаються більш жорсткими заходами стягнення, ніж попередження. Вони супроводжуються офіційним, від імені держави, суворим осудом і осудженням неповнолітнього правопорушника і вчиненого ним діяння.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному чи трудовому колективу становить покладання органом адміністративної юрисдикції на відповідний колектив з його (колективу) згоди обов'язку здійснювати виховний вплив на неповнолітнього і контролювати його поведінку.

Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам полягає в покладанні на них обов'язків з виховання неповнолітнього і контролю за його поведінкою.

При передачі неповнолітнього під нагляд батькам, особам, що їх заміщають, педагогічному чи трудовому колективу орган адміністративної юрисдикції не встановлює строків такого нагляду. Однак на практиці нагляд зазначеними особами здій­снюється, як правило, не менше року.

Зазначені заходи застосовуються в адміністративно-судовому порядку і спрямовані на забезпечення виховного впливу щодо неповнолітнього. На відміну від аналогічних примусових заходів виховного характеру, які передбачені в ст. 105 КК:

1. адміністративні заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КпАП, не відносяться до заходів, що звільняють від покарання;
2. з перерахованих заходів лише застереження та передача під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, аналогічні в кримінальному законодавстві;
3. при здійсненні адміністративного впливу на неповноліт­нього застосовується лише один захід; в кримінально-правовій нормі до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру;
4. в КпАП не визначається тривалість і порядок проведення заходів виховного впливу; в ч. З ст. 105 КК зазначається тривалість здійснення деяких заходів.

загальні правила накладення адміністративних стягнень.

Загальні правила накладення стягнень за адміністративні правопорушення, які конкретизують і поглиблюють конститу­ційні принципи законності, гуманізму, індивідуалізації адмі­ністративної відповідальності, закріплено в гл. 4 КпАП.

Стягнення за адміністративне правопорушення

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (ст. 33 КпАП).

Особу порушника характеризують, перш за все, ознаки, влас­тиві суб'єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім'ї, колег по роботі, навчання тощо. Всі ці обставини мають бути встанов­лені органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повне уявлення про особу порушника.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністра­тивних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо (ч. 1 ст. 36 КпАП). Такий порядок застосування стягнень зумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї ж особи вирішу­ють частіше за все різні державні органи (посадові особи) в межах своїх повноважень. Наприклад, громадянин, перебуваючи в п'яному вигляді, що ображає людську гідність і суспільну мораль, порушив тишу в громадському місці. За перше право­порушення стягнення накладає начальник (заступник началь­ника) органу внутрішніх справ, а за друге - адміністративна комісія.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних право­порушень, справи про які розглядаються одним і тим же ор­ганом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень (ч. 2 ст. 36 КпАП). Так, при одночасному розгляді справ про незаконну торгівельну діяльність і злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, вчинених однією особою, суддя районного (міського) суду може застосувати адміністративний арешт на строк до 15 діб з конфіскацією предметів незаконної торгівлі.

v  Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - 2 місяці з дня його виявлення (ч. 1 ст. 38 КпАП).

Для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення

Таким чином, для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При цьому день вчинення правопорушення в 2-місячний строк не включається. Строк спливає о 24 годині останньої доби другого місяця.

При триваючому правопорушенні початок перебігу строку давності визначається по-іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером триваючих правопорушень. Вони вчиняються більш-менш тривалий час, характеризуються безперервним здійсненням єдиного діяння. До них може бути віднесено, наприклад, ухилення від прибуття за викликом в прокуратуру, зберігання алкогольних напоїв домашнього виготовлення, проживання без паспорта тощо.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття (ч. 2 ст. 38 КпАП).

В ч. 2 ст. 328 МК законодавець вказує, що у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної спра­ви, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, стягнення у вигляді попередження, штрафу може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прий­няття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. При цьому товари та транспортні засоби підлягають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

v  Адміністративне стягнення за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, може бути накладено не пізніше як через 6 місяців з дня його вчинення (ст. 12 Закону "Про боротьбу з корупцією").

Накладення адміністративного стягнення тягне для порушника певні несприятливі юридичні наслідки. По-перше, повторне, протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визна­ється обтяжливою обставиною, про що згадувалось вище. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. По-третє, в окремих випадках повторне вчинення однорідного правопорушення тягне кримінальну відповідальність. У зв'язку з цим ст. 39 КпАП встановила строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення адмі­ністративного стягнення і становить 1 рік.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню, не потрібно видання будь-якого спеціаль­ного документа. Стягнення погашається автоматично після закінчення зазначеного строку і у випадках невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку переривається. Давність в цих випадках починається з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення, призначеного за новий проступок.

5.Поняття адміністративного правопорушення (проступку).

Поняття адміністративного правопорушення в законодавстві України визначено ст. 9 КпАП, яка розкриває його сутність, юридичну природу, зміст та найважливіші ознаки.

v  Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП).

Ø  У цьому визначенні названо 3 характерні ознаки правопорушення (проступку): протиправність, винність та адміністративна караність. У теорії адміністративного права крім цих 3 ознак визнається ще й суспільна шкідливість (суспільна небезпечність, антигромадська спрямованість).

Тобто, наявність цих ознак і становить фактичні підстави адміністративної відповідальності.

6.Ознаки адміністративного правопорушення (проступку)

Ø  Під протиправністю проступку необхідно розуміти заборону дій, яка передбачена конкретною адміністративною нормою. Тобто проступок, спрямований проти норм права, у нашому випадку проти норм, які врегульовуються адміністративною відповідальністю.

Ø  Винність означає, що адміністративним проступком може бути тільки дія, яка вчинена особою умисно або з необереж­ності, в межах порушеної норми.

Ø  Адміністративна караність проступку, як його ознака, полягає в тому, що за його вчинення особа повинна нести лише адміністративну відповідальність. Наслідком вчинення проступку повинна бути негативна реакція з боку державних органів у вигляді застосування до винної особи стягнення, передбаченого адміністративним законодавством. Необхідно зауважити, що з цього правила існують деякі винятки. Наприклад, якщо вста­новлені правила порушила особа, на яку поширюється дія дисциплінарних статутів (військовослужбовець, працівник органів внутрішніх справ), або неповнолітній віком від 16 до 18 років, до них застосовується не адміністративне стягнення, а інші заходи впливу. Тобто в цих випадках адміністративна караність проступку відсутня, хоча він і не перестає бути адміністративним.

Ø  Суспільна шкідливість (небезпечність, антигромадська спрямованість), як ознака, означає, що адміністративний проступок завдає або створює загрозу заподіяння певної шкоди об'єктам адміністративно-правової охорони.

Для того, щоб виникли правовідносини відповідальності, одних фактичних підстав недостатньо, тому що необхідні ще й правові підстави, якими є конкретні юридичні факти (юридичні підстави), тобто наявність в діях особи складу адміністративного проступку.

Якщо поняття правопорушення (проступку) офіційно визначено в адміністративному законодавстві України, то визначення його юридичного складу існує лише в теорії права. Ці 2 поняття близькі за своїм змістом, але не тотожні. Термін "правопорушення" містить у собі як елементи складу, так і ознаки, які не мають значення для вирішення питання про можливість притягнення до юридичної відповідальності. Склад же правопорушення завжди конкретний і становить сукупність головних, визначальних ознак, які виділені законодавцем як типові, необхідні і в той же час достатні для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

Як зазначає В.К. Колпаков, адміністративне правопорушення - це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності. В той же час склад адміністративного правопорушення - це абстрактний опис діяння (події, факту, явища), що становить фіксацію в законі найтиповіших, що частіше трапляються, характерних ознак проступку.

Це опис ще не вчиненого, а тільки передбачуваного чи можливого діяння. Юридичні склади конкретних проступків мають свої особливі ознаки, однак серед них є такі, які властиві кожному з них.

8.Склад адміністративного правопорушення ( проступку)

Склад правопорушення — це система елементів право­порушення, її повнота і цілісність є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності.

ü     Об'єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, тобто відносини, які складаються в різних галузях діяльності людей. Розрізняють загальний; родовий; безпосередній об'єкти.

Якщо загальний об'єкт адміністративного проступку

Якщо загальний об'єкт адміністративного проступку як сукупність суспільних відносин, які охороняються нормами адміністративного законодавства, на кваліфікацію проступку не впливає, то родовий та безпосередній об'єкти є тими елементами, від чіткого й повного визначення яких залежить точне встановлення ознак конкретного правопорушення, обумовлення його місця в Особливій частині КпАП. Встановлення родового та безпосереднього об'єкта має також важливе значення для з'ясування характеру і ступеня шкідливості посягання, його правильної кваліфікації, відмежування від інших протиправних дій. Вчені дійшли висновку, що загальним об'єктом адміністра­тивних проступків слугують відносини в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

Родовий об'єкт - це групи тотожних, однорідних суспільних відносин, які в сукупності складають загальний суб'єкт, охороняються комплексом адміністративно-правових норм і містяться в Особливій частині КпАП.

Одним з різновидів родового є видовий об'єкт, тобто самостійна група суспільних відносин, загальних для ряду проступків. Безпосередній об'єкт - це конкретні суспільні відносини, що охороняються законом, яким і спричиняється шкода певним правопорушенням. Але посягання на суспільні відносини може здійснюватися шляхом протиправного впливу на предмети, які мають істотне значення для визначення характеру проступку, для правильної його кваліфікації і вказуються в законі як обов'язкова сторона складу правопорушення (наприклад, наяв­ність холодної або вогнепальної зброї в організаторів чи учасників мітингу, демонстрації тощо). Ці суспільні відносини мають свої особливості і обумовлені тим, що в адміністративному законодавстві їх не визначено. Для з'ясування більшості з них необхідний ретельний юридичний аналіз конкретних норм, а положення деяких з них відсилають до інших норм права - правил торгівлі (ст. 155 КпАП), правил адміністративного нагляду (ст. 187 КпАП), правил дорожнього руху (ст. 125 КпАП). Останні в свою чергу становлять розгалужену систему право­вих приписів, кожен з яких, при його порушенні, має свій юридичний склад і безпосередній об'єкт.

Деякі з адміністративних проступків можуть заподіювати шкоду не одному, а кільком об'єктам. У цьому випадку один з об'єктів визначається головним, інші - додатковими. Наприклад, якщо головним безпосереднім об'єктом адміністративного проступку, передбаченого ст. 160-2 КпАП (незаконна торго­вельна діяльність), є відносини щодо здійснення договорів купівлі та продажу товарів, то додатковим безпосереднім об'єктом є суспільні відносини в галузі фінансів та оподаткування суб'єк­тів підприємницької діяльності. У цьому випадку додатковий безпосередній об'єкт, на відміну від головного, не належить до структури цих відносин, хоча нерозривно з ними пов'язаний. При цьому головним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які законодавець поставив під адміністративно-правову охорону в першу чергу і які більше, ніж інші об'єкти, визначають характер шкідливості проступку.

В теорії права під предметом адміністративного проступку прийнято вважати речі, предмети матеріального світу, гроші, цінні папери, з приводу яких виникають суспільні відносини. Тобто предмет проступку необхідно розглядати як складову частину його об'єкта.

Предмет проступку, якщо його названо в конкретних нормах КпАП, є обов'язковою ознакою їх об'єкта, відсутність якої свідчить про відсутність юридичного складу проступку.

ü     Об'єктивна сторона адміністративного проступку - це сукупність зовнішніх ознак проступку, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. Це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішній бік правопорушення. Вона дає характеристику суспільної шкідливості проступку, його спрямованості, містить ряд ознак, які прийнято поділяти на основні та факультативні.

До ознак об'єктивної сторони належать:

1.                      До основних відноситься адміністративно-правове діяння (дія або бездіяльність);

2.                      Факультативні:

a.                        шкідливі наслідки діяння;

b.                       причинний зв'язок між протиправним діянням та наслідками;

c.                        час;

d.                       місце;

e.                        умови;

f.                        способи та знаряддя вчинення проступку.

Адміністративно-правова дія - це протиправна, активна, свідома і вольова поведінка особи, яка завдає або може створити реальну можливість завдання шкоди об'єкту, що охороня­ється нормами адміністративного права. Більшість проступків вчиняється шляхом протиправних дій. Наприклад, незаконна торговельна діяльність (ст. 160-2 КпАП) передбачає вчинення протиправних дій у вигляді здійснення договорів купівлі-продажу товарів чи інших предметів.

Частина проступків вчиняється у формі бездіяльності - коли особа, для того щоб не допустити протиправної поведінки, повинна вчинити позитивні дії, але вона з якихось причин їх не вчиняє. Це, наприклад, неявка громадянина на виклик у військовий комісаріат без поважних причин (ст. 211-1 КпАП). Необхідними умовами бездіяльності є обов'язковість і можли­вість особи діяти в конкретній обстановці.

Всі інші ознаки є факультативними. На відміну від головних вони враховуються при кваліфікації вчиненого лише у випадках, коли це прямо передбачено законом, а їх відсутність не завжди виключає наявність складу проступку. До таких ознак можна віднести шкідливі наслідки діяння; причинний зв'язок між протиправним діянням та наслідками; час; місце; умови; спосіб та знаряддя вчинення проступку.

Так, шкідливі наслідки і причинний зв'язок обов'язкові лише в матеріальних складах. Для більшості адміністративних проступків, передбачених КпАП, ці ознаки не є характерними. Тобто більшість складів є формальними, в яких проступком визнається саме вчинення протиправних дій. Причинний зв'язок у більшості випадків проходить через свідомість людей, визнаючи при цьому мотиви їх поведінки, спрямовані на досягнення певної мети. Більшість же адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різноманітних правил, коли в протиправному діянні присутній склад правопорушення незалежно від настання шкідливих наслідків. Це так звані формальні склади правопорушень.

Шкідливі наслідки в правопорушеннях з формальним складом хоча і можуть наставати, але лежать поза межами їх юридичного складу і на кваліфікацію проступку майже не впливають.

Для деяких проступків обов'язковою ознакою є така ознака, як місце вчинення проступку (наприклад, порушення правил торгівлі на ринках - ст. 159 КпАП, торгівля з рук у не встановлених місцях - ст. 160 КпАП, нецензурна лайка у громадських місцях - ст. 173 КпАП тощо). Для інших проступків ця ознака при кваліфікації має певне значення.

Під способом вчинення правопорушення необхідно розуміти прийоми, засоби, які використовує правопорушник при вчиненні такого діяння. Спосіб вчинення правопорушення становить форму прояву антигромадської дії чи бездіяльності. Кожне з правопорушень вчиняється тим чи іншим способом. Наприклад, об'єктивна сторона поширювання неправдивих чуток (ст. 173-1 КпАП) полягає в поширенні неправдивих чуток, які можуть викликати паніку серед людей або порушення громадського порядку. Неправдиві чутки при цьому можуть розповсюджуватися будь-яким способом: усно, письмово (за допомогою листівок, плакатів, об'яв, через засоби масової інформації (радіо, телебачення тощо).

В адміністративному законодавстві не існує поділу засобів вчинення правопорушень на обов'язкові і факультативні, але саме засіб є кваліфікуючою ознакою об'єктивної сторони деяких адміністративних правопорушень (наприклад, передбачених ст. 121 КпАП). Такими засобами можуть бути, зокрема, транспортні засоби, гральні пристрої, зброя, а також спеціально пристосовані або підготовлені предмети, які можуть бути ви­користані для заподіяння матеріальної шкоди державним або громадським організаціям та безпосередньо громадянам.

Знаряддями вчинення проступків досить часто є різні предмети, речі, пристрої, за допомогою яких правопорушення було вчинено або які використовувались для полегшення його вчинення.

На відміну від КК, в адміністративному законодавстві відсутні положення щодо замаху на адміністративне правопорушення, про готування до нього, а також щодо співучасті.

Як свідчить практика, адміністративній відповідальності підлягають винні особи уже на стадії замаху (наприклад, при спробі провозу заборонених предметів або вантажів повітряним транспортом). Класичним прикладом, коли особи притягуються до відповідальності саме на стадії замаху, є порушення порядку організації зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1 КпАП).

ü     Суб'єктом проступку є осудні фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які вчинили ті чи інші проступки, і які досягли віку, встановленого законодавством для притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно зі ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент скоєння правопорушення 16-річного віку.

Суб'єкти бувають 2 видів:

1.                      Загальні - усі особи, які проживають або перебувають на території України.

2.                      Спеціальні - службові особи, неповнолітні, військово­службовці та військовозобов'язані, працівники органів внутріш­ніх справ, народні депутати України та деякі інші.

Крім загальних ознак конкретних складів правопорушень

Крім загальних ознак конкретних складів правопорушень, суб'єкт може характеризуватися ще й дещо специфічними особливостями. Такі суб'єкти називають спеціальними. До них відносять, наприклад:

·  за ознаками трудової та службової діяльності: посадові (службові) особи; капітани кораблів; робітники підприємств торгівлі та громадського харчування; водії; підприємці; вій­ськовослужбовці та працівники ОВС;

·  за ознаками протиправної поведінки в минулому: особи, які раніше притягалися до адміністративної відповідальності; перебували під адміністративним наглядом органів внутрішніх справ;) хворі на наркоманію;

·  за ознакою знаходження на спеціальному обліку у військкоматі: призовник; військовозобов'язаний; особа, яка знахо­диться на військових зборах.

У названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, який і обумовлює закріплення за суб'єктом проступку наступних спеціальних ознак:

1.                      притаманні лише окремим групам громадян;

2.                      виникають на підставі індивідуальних актів управління або інших нормативних актів;

3.                      відображають специфіку правового статусу цих суб'єктів;

4.                      закріплені у КпАП;

5.                      закріплюються з метою диференціювати відповідальність різних категорій громадян.

В законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. Як зазначено в ст. 20 КпАП, під неосудністю розу­міється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тим­часового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Для визнання особи неосудною необхідно встановити юридичний та медичний критерії.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними, а значить, і нести за них відповідальність.

Для неповнолітніх вік, з якого може настати адміністративна відповідальність, визначається не в день народження особи, а з нуля годин наступної за днем народження доби. Якщо точну дату дня народження встановити неможливо, то звертаються за допомогою до судово-медичної експертизи, яка і визначає рік народження. У цьому випадку днем народження винного вважається останній день року. Якщо вік визначений мінімальною та максимальною кількістю років, то слід виходити з мінімального віку, який передбачається експертизою.

ü     Наступним елементом складу адміністративного проступку є суб'єктивна сторона, під якою необхідно розуміти психічну діяльність особи, пов'язану із вчиненням ним суспільно шкід­ливого діяння. Суб'єктивна сторона - це внутрішній бік проступку, це психічні процеси, які відбуваються в свідомості суб'єкта, що характеризують його волю, викривають думки, наміри. Суб'єктивна сторона включає в себе:

·  вину (основна ознака);

·  мету вчинення проступку;

·  мотив.

Вина, як основна ознака і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, виражається у психічному ставленні особи до вчиненого проступку і його наслідків. Виявляється вина у формі умислу та необережності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КпАП).

Скла­д адміністративного правопорушення
суб'єкт правопорушення	об'єкт правопорушення	суб'єктивна сторона  правопорушення		об'єктивна сторона правопорушення
деліктоздатна особа; осудні фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які вчинили ті чи інші проступки, і які досягли віку, встановленого законодавством для притягнення до адміністративної відповідальності.	суспільні відносини, соціальні блага, цінності, права і свободи особи, інтереси держави, природне середовище, на які посягає правопорушник.	психічне ставлення особи до здійснюваного нею протиправного діяння і його негативних наслідків. Головний елемент суб'єктивної сторони — вина у форміумислу або необережності.		це зовнішня характеристика правопорушення, що включає протиправне діяння (дія або бездіяльність), його шкідливі наслідки (результат діяння, наприклад, смерть людини, шкода здоров'ю, матеріальна шкода) і причинно-наслідковий зв'язок між діянням та його шкідливим результатом.
Загальні субєкти - усі особи, які проживають або перебувають на території України. Спеціальні субєкти - службові особи, неповнолітні, військово­службовці та військовозобов'язані, працівники органів внутріш­ніх справ, народні депутати України та деякі інші	Загальний об'єкт адміністративного проступку як сукупність суспільних відносин, які охороняються нормами адміністративного законодавства. Родовий об'єкт - це групи тотожних, однорідних суспільних відносин, які в сукупності складають загальний суб'єкт, охороняються комплексом адміністративно-правових норм і містяться в Особливій частині КпАП. Безпосередній об'єкт - це конкретні суспільні відносини, що охороняються законом, яким і спричиняється шкода певним правопорушенням.	умисел	необережність	Місце, час, спосіб, обстановка вчинення правопорушення — це факультативні елементи об'єктивної сторони, які враховуються при кваліфікації діяння тільки у випадках, прямо вказаних в правовій нормі.
		прямий умисел — особа усвідомлює неправомірність своєї поведінки, передбачає настання шкідливих його наслідків і бажає їх настання; непрямий умисел — особа усвідомлює неправомірність своєї поведінки, передбачає настання шкідливих її наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання	самовпевненість — особа усвідомлює неправомірність своєї поведінки, передбачає настання шкідливих наслідків, але легковажно розраховує на їх запобігання; недбалість — особа не усвідомлює або недостатньо усвідомлює неправомірність своєї поведінки, не передбачає шкідливих наслідків, хоча при необхідній передбачливості повинна була усвідомлювати суспільну небезпеку діяння і передбачати шкідливі наслідки.
		Факультативі елементи: мотив і мета правопорушення.

Поняття необережної форми вини розкривається в ст. 11 КпАП. Вчиненим з необережності правопорушення визнається тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

До факультативних ознак суб'єктивної сторони належать мотив і мета вчинення проступку. Якщо в диспозиціях деяких норм мета проступку (або її відсутність) знайшла своє закріплення (наприклад, у ст.ст. 44, 160-2, 176 КпАП), то мотив на кваліфікацію цих проступків не впливає, оскільки не згадується у диспозиціях зазначених норм.

Під мотивом проступку розуміють ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт проступку при його вчиненні, які впливають на його волю. В адміністративно-правовій літературі до таких спонукань найчастіше відносять корисливість, жадобу, помсту, хуліганські спонукання, кар'єризм тощо. При цьому мотив не слід плутати з метою, як певним результатом, до якого прагне правопорушник. Вона відображає уявну модель майбутнього, якої хотів би досягти суб'єкт проступку, діючи певним чином. Мотив і мета невіддільні від вольової поведінки, вони допомагають розкрити її психологічну природу. Якщо метою є нажива, то мотивом протиправних дій є особиста корис­ливість або жадоба.

Особливості юридичного складу адміністративного правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі

ü     ПОРЯДОК функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі, ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2017 р. № 833

Цим Порядком визначаються вимоги до функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі.

Адміністративні правопорушення, що фіксуються за допомогою системи

За допомогою системи фіксуються такі порушення Правил дорожнього руху:

Ø  перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів;

Ø  проїзд на заборонний сигнал світлофора;

Ø  порушення правил зупинки і стоянки;

Ø  порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів;

Ø  порушення встановленої для транспортних засобів заборони виїзду на смугу зустрічного руху;

Ø  порушення правил руху через залізничний переїзд;

Ø  порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Інформування учасників дорожнього руху про фіксацію (фотозйомку або відеозапис) фактів адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху стаціонарними технічними засобами (приладами контролю) здійснюється не пізніше початку роботи таких технічних засобів (приладів контролю) на визначених місцях (ділянках вулично-дорожньої мережі) шляхом установлення відповідних дорожніх знаків на вулично-дорожній мережі, а також шляхом розміщення відповідних відомостей на офіційних веб-сайтах МВС та Національної поліції.

Штрафні бали

Штрафні бали є стягненням, що накладається на громадян за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, установлені цим Кодексом.

Кожному громадянину, який має право керування транспортним засобом, щороку з початку року (з дня отримання права керування транспортним засобом) і до кінця року нараховується 150 балів.

У разі фіксації правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі від загальної кількості балів громадянина, який вчинив правопорушення, вираховується кількість штрафних балів, передбачених відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

У разі якщо розмір стягнення у вигляді штрафних балів перевищує залишок балів громадянина, штрафні бали накладаються відповідно до залишку незалежно від розміру штрафних балів, зазначених у відповідній статті Особливої частини цього Кодексу.

Штраф

Штраф за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, може бути накладено на громадянина після використання ним балів, передбачених статтею 27^-1 цього Кодексу.

З 27 вересня 2018 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування сфери паркування транспортних засобів» від 21.12.17 р. № 2262-VIII, яким посилюється адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів.

Відповідні зміни унесено до законодавства, зокрема:  

До Кодексу України про адміністративні правопорушення:

·  уточнюється, що адміністративна відповідальність за правопорушення у зазначених сферах, зафіксовані в автоматичному режимі, в режимі фотозйомки (відеозапису), несе відповідальна особа, а саме: фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, – належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, – особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи (ст. 14² КУпАП ); 

·  установлено, що в разі якщо адміністративне правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа Національної поліції або інспектор з паркування зобов’язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності на місці вчинення правопорушення. Така постанова може бути винесена без участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності (ст. 279¹ КУпАП ). 

Якщо відповідальна особа, зазначена у ч. 1 ст. 14² КУпАП, або громадянин України, який ввіз у країну транспортний засіб, зареєстрований за її межами, сплатить 50 % розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, така постанова вважається виконаною. Так само і постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), вважається виконаною у разі сплати 50 % розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення. У разі несплати штрафу протягом 30 днів постанова підлягає примусовому виконанню (ст. 300¹ КУпАП ). 

Посилюється відповідальність за порушення порядку тимчасового затримання транспортних засобів та їх зберігання, законодавства у сфері оплати послуг з паркування транспортних засобів (ст. 127² КУпАП ), правил паркування транспортних засобів та обладнання майданчиків для платного паркування транспортних засобів (ст. 152¹ КУпАП ).

До Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.93 р. № 3353-XII.

У разі розміщення транспортних засобів на майданчику для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджено автоматизованої системи контролю оплати паркування, але порушення правил паркування транспортних засобів фіксується в режимі фотозйомки (відеозапису), документ про оплату послуг з користування майданчиком треба залишати на час паркування під лобовим склом транспортного засобу (ст. 52²). 

До Закону від 07.03.96 р. № 85/96-ВР.

Перелік видів обов’язкового страхування, які здійснюються в Україні, доповнено страхуванням цивільної відповідальності суб’єкта господарювання, що надає послуги із транспортування та/або зберігання транспортних засобів у разі тимчасового їх затримання, за шкоду, яка може бути заподіяна транспортним засобам при здійсненні його транспортування та/або зберігання (п. 9¹ ч. 1 ст. 7).